Правильною відповіддю світу було б повторити досвід власне 1991 року — коли СРСР розпався так, що ніхто навіть і не помислив про застосування ядерної зброї. Навіть війни за повернення колишніх колоній Москва відклала на роки й десятиліття. Це означає — посилення санкцій і ефективна боротьба з їх обходом; посилення тягаря війни для росіян. І влади, і підданих. Конкретніше — дедалі дошкульніші удари по території РФ і розгром московських полчищ в Україні завдяки перевазі в технологіях. Досягнення цього, втім, потребує від Заходу суттєвої зміни в підходах. Це важко — через інерцію, російські заходи впливу, зростання популізму і подібне. Читайте також: В Україні потрібен уряд національної єдності Україна не може безпосередньо впливати на ситуацію в західних країнах. Єдиний чинник — захоплення боротьбою Української армії та народу у 2022, на яку ніхто не сподівався — вже відпрацював своє. Хамська поведінка української влади в стилі "дай мільйон, дай мільйон" не тільки не допомагає, а сприяла швидшому розвіюванню позитивного міфу про Україну. У цьому сенсі виступ Володимира Зеленського на Мюнхенській конференції з безпеки — радше невдалий. Не зважаючи на всі милі українському серцю і правильні з погляду українця посилання. Ба більше: саме через них. Бо хочемо ми того чи ні, ми не сприймаємось як беззастережний пріоритет у боротьбі зі світовим злом. Це неправильно і несправедливо — але це так. І про тому у нас немає варіанту "надутись і образитись". Нас залюбки залишать сам на сам з агресором — і ми або загинемо в безнадійній боротьбі, або згинемо в результаті капітуляції. Допомога Заходу — це досі та єдина "срібна куля", здатна зупинити московського монстра. Як ми можемо її отримати? 1. Зміною повідомлень назовні. Відмовитись від звичної та набридливої пісні про те, що ми всіх захищаємо від російської загрози. "Всі" так не думають. Принаймні, поки. Натомість ми маємо: поширювати інформацію про наші досягнення. А для того їх треба мати (див. далі); ініціювати спільні з партнерами взаємовигідні проєкти (і зокрема у ВПК);  бути "дорослішими дорослих" і знаходити та пропонувати взаємовигідний вихід з конфліктів — від республіканців США до польських фермерів. Для цього треба відмовитись від внутрішніх ревнощів і використовувати можливості всіх і вся, і надавати їм підтримку. Поки нас усіх не загнали в глухий кут. Читайте також: Навіщо нам уряд національної єдності? 2. Генерувати для світу позитивні сигнали. "Зеленський посварився з військовим керівництвом і звільнив Залужного", "Зеленський знов не випустив Порошенка", "Українські підприємці скаржаться на тиск і корупцію"- це неправильні повідомлення, які вбивають довіру і посилюють наших противників. Але ще більшою помилкою є спроба боротись із ними, закриваючи роти незгодним і намагаючись заглушити критику торохкотінням "марафону" і телеграм-помийок. Такий підхід — сам по собі негативний меседж. Тому єдиний ефективний спосіб зняти трансляцію назовні проблем — це їх вирішити. 3. Грати за правилами в сценарії, який обрали українці. Цей сценарій — вступ до ЄС і НАТО. І в рішенні Євроради про початок переговорів, і в угодах про співпрацю в галузі безпеки (не гарантії!) з Великою Британією, Німеччиною та Францією, і в рекомендаціях, переданих Зеленському і Ко (точніше, ОП) у США, дуже чітко сформульовані очікування. Читайте також: Не відводити очей, або Чому найлегше відрапортувати у телеграм-каналі Політична демократія, верховенство права, плюралізм (багатопартійність) у парламенті, незалежність антикорупційних органів… … тобто, рівно протилежне тому, куди пхають Україну "менеджери" президентського Офісу. Вереском "не буде допомоги — ви нам не партнери" усього сказаного не замінити. Навпаки, такі речі лише радують Путіна з його медведєвими, показуючи, чи варто ризикувати заради таких друзів ядерною війною. Для всього сказаного є інструмент — Уряд національної єдності (чи вже й порятунку). Але Зеленський поки чіпляється за своїх "5-6 менеджерів"… Тим часом наближається шторм. Джерело Про автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликання Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю