Це була друга стадія розпаду імперії. Перша стадія сталась у 1917, коли з імперії вирвалися Польща, Фінляндія, Литва, Латвія й Естонія (останні три ненадовго). Друга стадія розпаду принесла незалежність 14 республікам, включно з Україною. Я не знаю, коли і як завершиться війна, але в разі російської поразки її наслідком з дуже високою ймовірністю буде третя стадія розпаду. Скоріше за все, остаточна, хоча, можливо, передостання. Читайте також: Якби тоді обрали Чорновола... Нині ми маємо ситуацію, яка майже в усьому нагадує 1991 рік: Невдала імперська війна -- її цілі не досягнуті. Економічна криза -- не вистачає грошей для перерозподілу, а це найголовніша "скрепа". Крах ідеології та спроб створити спільну ідентичність. Брак базової безпеки для мас та еліт. Демонстрація недостатньої спроможності силовиків -- зменшення страху. Але на додачу діють кілька факторів, яких не було у 1991-му: Санкції: тоді Захід допомагав, нині навпаки. Інтернет: засіб комунікації та самоорганізації, навіть під контролем. Наявність великих гравців зі своїми інтересами: Китай, Туреччина, Саудівська Аравія тощо. Естонія, Україна, Азербайджан, Казахстан тощо як історії успіху та взірці для наслідування. Відсутність кар'єрних перспектив для місцевих еліт, яким у радянські часи надавалося велике значення (career journey часто забувають включати в перелік імперських "скреп", але саме це поховало не одну імперію). Усі ці фактори працюють на розвал, натомість нема нових факторів збереження. Читайте також: Кращі сценарії можливі, тільки треба їх втілювати Які уроки ми можемо винести з 1991 року для нашого часу? Жодна імперія не вічна. СРСР був незмірно могутнішим за нинішню РФ, але він розпався. Єдність і легітимність падають дуже поступово, а потім раптом і до нуля. Імперія не здатна запропонувати жодну картину майбутнього, це можуть лише нові лідери. Імперію розвалюють старі еліти, але визвольні рухи мають свою важливу роль. Старі парламенти є ключовою точкою, попри їхню обмежену легітимність. Шлях від проголошення незалежності до створення спроможної держави довгий і складний, але важливо почати. Пасивна більшість не відіграє жодної ролі. Основна роль належить старим елітам та активній меншості, яка може бути дуже невеликою. Пасивна більшість прагне стабільності й безпеки, вона приймає порядок денний і картину майбутнього, розроблену мікроскопічною активною меншістю та трансльовану старими елітами на загал. Захід нічого не розуміє, перебуває в полоні москвоцентризму та "великої культури", боїться наслідків, намагається зберегти імперію до останнього дня її існування, а потім приймає реальність. Імперію треба добивати, інакше вона прагне відновитися. Джерело Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю