Хочу зразу сказати: я не розглядаю тут модальність чи, тим більше, можливі деталі переговорів. Поки, хочеться проаналізувати саму їх можливість, адже останнім часом дуже багато хто з експертів починає говорити, що восени нас змусять сісти за стіл переговорів. 1. З промови Путіна, яку він "виголосив" через 15 годин після вибуху на Кримському мосту, ясно одне: в Кремлі прийняли рішення удавати, ніби нічого серйозного не відбулося. Очевидно, будуть обстріли української інфраструктури й росіяни скажуть, що щось знищили. Можливо, буде масована атака на Київ і урядовий квартал зокрема. Але нічого нового тут нема і не може бути. Всі варіанти для підняття ставок, а їх у Путіна аж три (зернова угода, ЗАЕС та прямий ядерний удар) так чи інакше вже залучені. Нового нічого нема, а ядерного удару не буде. Читайте також: А, може, то Путін наказав підірвати Керченський міст? 2. Головні сподівання Кремля зараз — це Купʼянськ. Ситуація на тому напрямку складна вже щонайменше місяць. Росіяни там зосереджують свій ударний кулак не лише, щоб спробувати прорвати оборону на Харківщині, але й для того, щоб змусити нас перекинути частини з Бахмута та півдня. Водночас ми маємо розуміти — це останні резерви Путіна, які він зміг сконцентрувати без мобілізації. І, судячи з усього, всі його сподівання, що тут у нього щось вдасться і тоді не треба оголошувати мобілізації. Якщо не вдасться — теж не проблема. Його план Б полягає в тому, щоб до виборів не втратити Мелітополь та Бахмут (останній має перш за все символічне значення). Всі інші рішення будуть прийматися після виборів. 3. Вся державна машина Росії зараз концентрується на президентських виборах березня 2024 року. Головна мета — не допустити політизації процесів і досягти потрібних реальних 60% голосів. Я неодноразово говорив: ті, хто вважає, що Путіну плювати на відсотки, глибоко помиляються. Він впаде без народної легітимності (еліти зрозуміють, що король голий, коли його реальні рейтинги впадуть нижче 40%). 4. Головні аспекти майбутньої кампанії: обʼєднання росіян навколо Путіна. Ця заготовина була доволі невдало апробована після маршу Пригожина, але заміну їй поки не пропонують і, можливо, не шукають. А не шукають, бо вона дуже подобається Путіну, який все більше занурюється в віртуальний світ, де комфортно перш за все йому. Другий аспект виборів: комфортна країна (про це на днях писали російські Вєдомості). Комфортна країна — це куди з усіх ящиків буде говоритися про те, як розвивається економіка, як всім добре жити тощо. І, нарешті, третій аспект: мігранти. При чому цей аспект буде виводитися в окрему мікрокампанію в Москві та області. На цьому фоні війна — щось другорядне. Читайте також: Чи буде Путін топити турецькі кораблі 5. Власне в усю цю картину мирні переговори можуть вписатися виключно за однієї умови: повна капітуляція України. Путін, з великою долею імовірності, не може собі дозволити перед виборами робити півкроки й говорити про поступки. Тому, виходячи з логіки виборчого процесу і відсутності можливості підіймати ставки, вірогідність переговорів восени відносно не велика. 6. За яких умов можуть теоретично початися такі переговори? Є два базових варіанти: а) політична або фізична смерть Путіна; б) спільна жорстка позиція США та Китаю (не поодинці, а саме спільна позиція). Читайте також: Чи винен хтось і щось Україні Щодо смерті Путіна, залишимо розмови про це, як про приємного для нас чорного лебедя, адже аналізувати тут нічого. Щодо позицій Китаю і США, то обом країнам нікуди поспішати. Китаю потрібен час, щоб Росія максимально, а в деяких галузях і безповоротно стала залежною від Піднебесної (це станеться не раніше середини наступного року). США не може увійти в вибори, де президента будуть звинувачувати в тому, що він повторив Мюнхен і поділ Чехословаччини. Тому поки вірогідність початку переговорів можна оцінювати як відносно невисоку. Хоча, звичайно, життя буде вносити свої корективи та базові установки, які є сьогодні, можуть мінятися. Але поки, точно не варто іти за тими, хто безапеляційно заявляє: "на осінь нас посадять за стіл переговорів". Джерело Про автора: Вадим Денисенко, політолог. Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю