Бен Воллес - про "омолодження" української армії Раніше ексміністр оборони Великої Британії Бен Воллес зазначив у коментарі виданню The Telegraph, що Києву варто "омолодити" армію. Він зауважив, що поки Зеленський прагне зберегти молодь, Росія проводить приховану мобілізацію. Але навряд чи має міністр закордонної країни, чи колишній міністр, давати поради щодо таких речей, які напряму виходять з власної політики нашої країни щодо мобілізації. Тут скоріше треба краще готувати та обирати місце для кожного потенційного мобілізованого у складі ЗСУ і це впливатиме на діяльність Збройних Сил дієвіше, ніж певні вікові показники. Хоча зрозуміло, що бути штурмовиком у 50 років - набагато складніше, ніж у 20 чи 25. Проте, ці нюанси українські військові розуміють і самі визначають можливості кожної вікової категорії й кожного конкретного фахівця в бойовому порядку. Тому, тут навряд чи Україні потрібні закордонні поради, а от закордонна допомога від Британії нам потрібна, так само як і інструктори, які навчають наших військових.  Удар по Смоленському авіаційному заводі у Росії: які пріоритети фіксує ГУР Міноборони 1 жовтня було завдано удару по Смоленському авіаційному заводі у Росії, де виготовляються ракети, які окупанти використовують для терористичних обстрілів України. Як зазначили в ГУР, всього по підприємству було випущено 4 ударні дрони, з них 3 влучили у ціль і повідомляється про значні пошкодження виробничих потужностей Смоленського авіаційного заводу. Цей завод розташований на відстані до 300 км до кордону України й входить до складу корпорації тактичного ракетного озброєння, яке виготовляє зокрема ракети Х-59 різних модифікацій. Тобто ГУР фіксує наші пріоритети: знищення об'єктів ППО противника, військових об'єктів на території країни-агресора, об'єктів оборонно-промислового комплексу, а також об'єктів, які входять до складу військово-політичного й політичного керівництва цієї держави. Ми розуміємо, що зараз наша авіація здійснює активні дії зі знищення ворожих дронів і зараз Україна перебуває на етапі очікування посилення потенціалу шляхом надходження нових багатофункціональних винищувачів F-16. Рішення про надання Україні цих винищувачів, країни НАТО ухвалили у серпні 23 року, на тлі візиту президента Зеленського до Данії та Нідерландів і зараз пілоти Повітряних сил ЗСУ проходять навчання за кордоном, для опанування цих багатофункціональних винищувачів F-16.  Переваги винищувача F-16 у бою проти російського Су-35 Пілот Повітряних сил ЗСУ, який зараз проходить підготовку в США, з позивним Мунфіш, розповів, що військові сподіваються опанувати літак F-16 за період 6-8 місяців. Він зазначив, що вони це роблять коштом того, що всі льотчики, які приїхали й будуть потенційно передаватися на літаки F-16, вже мають бойовий досвід. А також додав, що специфіка програми підготовки полягає в тому, що вона зроблена лише для українських потреб, з урахуванням бойового досвіду, а також типу тих місій, які вони виконують і зможуть виконувати з цією авіаційною технікою.  У порівнянні з ворожим літаком СУ-35, у F-16 великим плюсом є його інтеграція комплексу озброєння, а також система обміну інформацією між літаками. Зокрема пілот розповів, що порівняно з СУ-35, F-16 краще захищений, проте й в плані ракетного озброєння й прицілу F-16 у деяких аспектах кращий. Однак, Мунфіш зазначив, що суттєвою перевагою ворога залишається те, що в них більше авіаційного озброєння.  Підсумки Міжнародного оборонно-промислового форуму у Києві Як відомо, під час Форуму оборонних індустрій у п'ятницю, 29 вересня, президент України Володимир Зеленський оголосив про створення Альянсу оборонних індустрій і першого у світі флоту морських дронів. Директор та керуючий партнер COSA, член Міжнародної робочої групи з питань російських санкцій, співкоординатор Робочої групи з питань безпеки та аерокосмічної галузі Американсько-української ділової ради (USUBC) Павло Верхняцький вважає, що оборонно-промисловий форум був досить потужним і це було досить хороше міжнародне представництво оборонних компаній. Щодо розробки Україною відповідної базової декларації, як основу Альянсу, Верхняцький зазначив, що це досить хороший політичний крок, який хоч і немає миттєвих практичних рішень, але принаймні це "призов" президента до залучення до партнерств в рамках української оборонної галузі. Він вважає, що зважаючи на те, що більшість проєктів у цій сфері погоджуються індивідуально, то доєднатися до такого Альянсу нікого ні до чого не зобов'язує, це будуть міжнародні проєкти, на які будуть спрямовані гроші цього фонду, який ще треба створити. Читати повністю

Президент України Володимир Зеленський провів телефонну розмову з прем’єр-міністром Іспанії Педро Санчесом.Читати повністю

Початково проблема полягає у тому, що коли людина досягає непрацездатного віку, вона не може заробляти собі на життя. Тож є три варіанти розв'язання цієї проблеми: утримання коштом родини, утримання коштом власних накопичень або пенсійне забезпечення. Не кожна літня людина має родину, або ж ця родина має достатньо коштів, щоб її утримувати. Так само, не всі мають достатньо накопичень, щоб утримувати себе їх коштом протягом 10-15 років. Тож в усьому світі вже давно прийшли до моделі пенсійного страхування, як найбільш надійного варіанту. Ідемо далі. Який рівень пенсій вважається достатнім для людини? Відповідно до сучасних уявлень про достойний рівень життя та витрати на пенсії, вважається нормальним, коли людина на пенсії отримує приблизно 60-70% від свого доходу під час роботи (будь-хто може спокійно порахувати, яка це має бути пенсія конкретно для нього). Відповідно до ратифікованої Україною у 2016 році Конвенвенції Міжнародної організації праці №102, найнижчий рівень пенсій по старості встановлений на рівні 40%. В Україні зараз рівень пенсійного заміщення складає близько 29% від доходу під час роботи (а за окремими категоріями й нижче). Тобто, уряди України (не тільки цей, а і попередні) не виконують навіть мінімальні вимоги до рівня пенсій.  Чому так сталося, адже на початку незалежності України рівень пенсійного забезпечення складав  60%, а для деяких категорій громадян навіть 80%? Не було і проблем з наповненням пенсійного фонду, який тоді, до речі, керувався профспілками, як і інші фонди соціального страхування. Багато реформаторів кажуть, що проблема у солідарній системі пенсійного забезпечення та величезному дефіциті бюджету Пенсійного фонду України, викликаного, у тому числі демографічною кризою. І пропонують реформу у вигляді додаткових рівнів добровільного чи обов’язкового накопичувального пенсійного страхування. Проте, чи розв'язувати це проблеми солідарної системи або демографічної кризи? Ні. Тому ці ж реформатори пропонують знизити виплати з солідарної системи до мінімального рівня, який може гарантувати держава. Проте навіть зараз середня пенсія вдвічі нижча за реальний прожитковий рівень, куди її ще зменшувати? На це відповіді немає. Тож повертаємося на початок цієї дискусії: на додаток до пенсійного страхування, держава пропонує людям утримувати себе на пенсії коштом власних накопичень. Бо усі ці «нові» варіанти «накопичувального пенсійного страхування» саме цим і є по суті. І насправді будь-хто і зараз без держави може це робити, і навіть багато хто робить. Проте, коли ви самі собі відкладаєте на старість, ви складаєте гроші "під матрас" або ж тримаєте на банківських вкладах. Як кажуть реформатори: "ці гроші не працюють". Тому їх справжній інтерес зовсім не у тому, щоб забезпечити належне пенсійне забезпечення, а у тому, щоб вилучити ці кошти у громадян для потреб уряду та економіки. Саме тому так званий другий рівень пенсійного забезпечення називається – обов’язковим. Тобто, цією реформою держава зобов’язує кожного накопичувати гроші на власну пенсію. Але при цьому ви не можете ефективно користуватися цими грошима, а повинні будете передавати їх у спеціальні фонди, які планує створити держава та приватний сектор. По суті, це завуальований спосіб вилучення частини коштів громадян для фінансування різноманітних економічних проектів коштом самих громадян. Усе те саме можна було б зробити, збільшивши відрахування до солідарної системи. Адже після «реформи» Яценюка (зменшення відрахувань до соціальних фондів з 41% до 22%), відрахування до Пенсійного фонду України були зменшені вдвічі. Тоді реформатори декларували, що такий крок призведе до легалізації ринку праці, чого насправді не сталося. А сталося стрімке зростання дефіциту ПФУ і провал реформи, чого жоден уряд визнавати не хоче. І знову повертаємося до початку. У будь-якому американському підручнику з фінансів ви знайдете просте пояснення, яке дають студентам першого курсу, аби вони розуміли як фінансово забезпечити гідний рівень свого життя. Так от, щоб після виходу на пенсію рівень життя не сильно змінився, їм радять протягом часу, коли вони працюють, відкладати на пенсію 30-40% своїх доходів. Таким чином вирівнюючи свої поточні витрати на життя з майбутніми. Кожні два роки, поки ви працюєте, ви забезпечуєте рік життя на пенсії на тому ж рівні, як і у молоді роки.  Ця модель не розв'язує проблеми бідності і на пенсії ви не станете багатшим, але вона дає людині можливість адаптуватися до певного рівня життя і він не впаде катастрофічно після виходу на пенсію. Власне, так і було в Україні до 2016 року, коли відрахування в пенсійний фонд складали 36-38% від нарахувань на фонд оплати праці. Саме цей термін ввів в оману усе суспільство: хто робить ці відрахування – роботодавець чи працівник. Ми звикли до моделі рахувати свою зарплату у грошах, які отримуємо "на руки". Проте, для роботодавців "робочі руки" коштують зовсім інших грошей. Для роботодавця витрати на працівника включають на тільки "зарплату", але і усі податки та відрахування, які робляться з цієї зарплати чи нараховуються на неї зверху. Зараз, коли мільйони Українців опинилися на роботі в європейських країнах, вони, може зі здивуванням, побачили, що в деклараціях про доходи треба вказувати усі свої доходи, включаючи ті, що були сплачені у вигляді податків чи відрахувань до пенсійного, чи інших страхових фондів. І як виявилося, це і є справжня "зарплата". Тож ті 36-38%, які сплачувалися на пенсії, це були ваші гроші, сплачені з вашого сукупного доходу. Просто робила їх бухгалтерія підприємства за старою «радянською» схемою нарахувань. Але замість реформи цієї системи нарахувань, країні запропонували просто їх знизити. Тепер скажіть, якщо ви "на пенсію" відкладаєте лише 20% свого доходу, то скільки років вам треба відкладати, щоб забезпечити такий же рівень життя на пенсії, як зараз? Підрахунок показує – 4 роки заощаджень на 1 рік пенсії. Щоб нормально прожити на пенсії хоча б 10 років – треба 40 років робити заощадження за нинішньої системи. Власне, невідповідні ставки пенсійних відрахувань і є головною проблемою існуючої солідарної системи, і будуть ще більшою проблемою накопичувальної системи. Адже пропоновані в законопроектах ставки відрахувань у накопичувальну систему в рази нижчі. До речі, про вплив демографічної кризи. Її часто розглядають саму по собі, забуваючи, що крім неї на ситуацію впливає ще й тіньова зайнятість. Так от, на момент проголошення незалежності України в нас було приблизно 27 мільйонів працездатного населення і близько 14 мільйонів пенсіонерів. Тобто, коефіцієнт співвідношення був десь 1,92. Станом на 2021 рік ми мали 17 мільйонів працездатного населення і десь 11 мільйонів пенсіонерів — коефіцієнт співвідношення - 1,55. Фактично мова йде про те, що співвідношення між працездатним населенням та пенсіонерами насправді знизилося приблизно на 20%, тоді як пенсійне заміщення знизилося більш ніж вдвічі, а не на одну п’яту, як мало б бути від впливу демографічної кризи. Цю різницю треба шукати у прихованій зайнятості (так звана неофіційна або тіньова зайнятість, коли люди працюють без оформлення і не сплачують податків та пенсійних відрахувань). За офіційними даними перед війною вона складала близько 20%, а за експертними оцінками і всі 30%. Тож не дивно, що уряд говорить лише про 9-10 мільйонів українців, від яких надходять внески до пенсійної системи. І якби він справді зайнявся легалізацією ринку праці, то вплив демографічної кризи на ринок праці і пенсійне забезпечення можна було б звести до мінімуму. Хоч це і не вирішило б проблем з низькими пенсіями.  Чи знаходимося ми у глухому куті, з якого немає виходу? Ні. Тож далі буде. ** Спеціально для Еспресо Про автора: Сергій Гузь, ексголова Незалежної медіапрофспілки, економічний оглядач Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.Читати повністю

Початково проблема полягає у тому, що коли людина досягає непрацездатного віку, вона не може заробляти собі на життя. Тож є три варіанти розв'язання цієї проблеми: утримання коштом родини, утримання коштом власних накопичень або пенсійне забезпечення. Не кожна літня людина має родину, або ж ця родина має достатньо коштів, щоб її утримувати. Так само, не всі мають достатньо накопичень, щоб утримувати себе їх коштом протягом 10-15 років. Тож в усьому світі вже давно прийшли до моделі пенсійного страхування, як найбільш надійного варіанту. Ідемо далі. Який рівень пенсій вважається достатнім для людини? Відповідно до сучасних уявлень про достойний рівень життя та витрати на пенсії, вважається нормальним, коли людина на пенсії отримує приблизно 60-70% від свого доходу під час роботи (будь-хто може спокійно порахувати, яка це має бути пенсія конкретно для нього). Відповідно до ратифікованої Україною у 2016 році Конвенвенції Міжнародної організації праці №102, найнижчий рівень пенсій по старості встановлений на рівні 40%. В Україні зараз рівень пенсійного заміщення складає близько 29% від доходу під час роботи (а за окремими категоріями й нижче). Тобто, уряди України (не тільки цей, а і попередні) не виконують навіть мінімальні вимоги до рівня пенсій.  Чому так сталося, адже на початку незалежності України рівень пенсійного забезпечення складав  60%, а для деяких категорій громадян навіть 80%? Не було і проблем з наповненням пенсійного фонду, який тоді, до речі, керувався профспілками, як і інші фонди соціального страхування. Багато реформаторів кажуть, що проблема у солідарній системі пенсійного забезпечення та величезному дефіциті бюджету Пенсійного фонду України, викликаного, у тому числі демографічною кризою. І пропонують реформу у вигляді додаткових рівнів добровільного чи обов’язкового накопичувального пенсійного страхування. Проте, чи розв'язуватиме це проблеми солідарної системи або демографічної кризи? Ні. Тому ці ж реформатори пропонують знизити виплати з солідарної системи до мінімального рівня, який може гарантувати держава. Проте навіть зараз середня пенсія вдвічі нижча за реальний прожитковий рівень, куди її ще зменшувати? На це відповіді немає. Тож повертаємося на початок цієї дискусії: на додаток до пенсійного страхування, держава пропонує людям утримувати себе на пенсії коштом власних накопичень. Бо усі ці «нові» варіанти «накопичувального пенсійного страхування» саме цим і є по суті. І насправді будь-хто і зараз без держави може це робити, і навіть багато хто робить. Проте, коли ви самі собі відкладаєте на старість, ви складаєте гроші "під матрас" або ж тримаєте на банківських вкладах. Як кажуть реформатори: "ці гроші не працюють". Тому їх справжній інтерес зовсім не у тому, щоб забезпечити належне пенсійне забезпечення, а у тому, щоб вилучити ці кошти у громадян для потреб уряду та економіки. Саме тому так званий другий рівень пенсійного забезпечення називається – обов’язковим. Тобто, цією реформою держава зобов’язує кожного накопичувати гроші на власну пенсію. Але при цьому ви не можете ефективно користуватися цими грошима, а повинні будете передавати їх у спеціальні фонди, які планує створити держава та приватний сектор. По суті, це завуальований спосіб вилучення частини коштів громадян для фінансування різноманітних економічних проектів коштом самих громадян. Усе те саме можна було б зробити, збільшивши відрахування до солідарної системи. Адже після «реформи» Яценюка (зменшення відрахувань до соціальних фондів з 41% до 22%), відрахування до Пенсійного фонду України були зменшені вдвічі. Тоді реформатори декларували, що такий крок призведе до легалізації ринку праці, чого насправді не сталося. А сталося стрімке зростання дефіциту ПФУ і провал реформи, чого жоден уряд визнавати не хоче. І знову повертаємося до початку. У будь-якому американському підручнику з фінансів ви знайдете просте пояснення, яке дають студентам першого курсу, аби вони розуміли як фінансово забезпечити гідний рівень свого життя. Так от, щоб після виходу на пенсію рівень життя не сильно змінився, їм радять протягом часу, коли вони працюють, відкладати на пенсію 30-40% своїх доходів. Таким чином вирівнюючи свої поточні витрати на життя з майбутніми. Кожні два роки, поки ви працюєте, ви забезпечуєте рік життя на пенсії на тому ж рівні, як і у молоді роки.  Ця модель не розв'язує проблеми бідності і на пенсії ви не станете багатшим, але вона дає людині можливість адаптуватися до певного рівня життя і він не впаде катастрофічно після виходу на пенсію. Власне, так і було в Україні до 2016 року, коли відрахування в пенсійний фонд складали 36-38% від нарахувань на фонд оплати праці. Саме цей термін ввів в оману усе суспільство: хто робить ці відрахування – роботодавець чи працівник. Ми звикли до моделі рахувати свою зарплату у грошах, які отримуємо "на руки". Проте, для роботодавців "робочі руки" коштують зовсім інших грошей. Для роботодавця витрати на працівника включають на тільки "зарплату", але і усі податки та відрахування, які робляться з цієї зарплати чи нараховуються на неї зверху. Зараз, коли мільйони українців опинилися на роботі в європейських країнах, вони, може зі здивуванням, побачили, що в деклараціях про доходи треба вказувати усі свої доходи, включаючи ті, що були сплачені у вигляді податків чи відрахувань до пенсійного, чи інших страхових фондів. І як виявилося, це і є справжня "зарплата". Тож ті 36-38%, які сплачувалися на пенсії, це були ваші гроші, сплачені з вашого сукупного доходу. Просто робила їх бухгалтерія підприємства за старою «радянською» схемою нарахувань. Але замість реформи цієї системи нарахувань, країні запропонували просто їх знизити. Тепер скажіть, якщо ви "на пенсію" відкладаєте лише 20% свого доходу, то скільки років вам треба відкладати, щоб забезпечити такий же рівень життя на пенсії, як зараз? Підрахунок показує – 4 роки заощаджень на 1 рік пенсії. Щоб нормально прожити на пенсії хоча б 10 років – треба 40 років робити заощадження за нинішньої системи. Власне, невідповідні ставки пенсійних відрахувань і є головною проблемою існуючої солідарної системи, і будуть ще більшою проблемою накопичувальної системи. Адже пропоновані в законопроектах ставки відрахувань у накопичувальну систему в рази нижчі. До речі, про вплив демографічної кризи. Її часто розглядають саму по собі, забуваючи, що крім неї на ситуацію впливає ще й тіньова зайнятість. Так от, на момент проголошення незалежності України в нас було приблизно 27 мільйонів працездатного населення і близько 14 мільйонів пенсіонерів. Тобто, коефіцієнт співвідношення був десь 1,92. Станом на 2021 рік ми мали 17 мільйонів працездатного населення і десь 11 мільйонів пенсіонерів — коефіцієнт співвідношення - 1,55. Фактично мова йде про те, що співвідношення між працездатним населенням та пенсіонерами насправді знизилося приблизно на 20%, тоді як пенсійне заміщення знизилося більш ніж вдвічі, а не на одну п’яту, як мало б бути від впливу демографічної кризи. Цю різницю треба шукати у прихованій зайнятості (так звана неофіційна або тіньова зайнятість, коли люди працюють без оформлення і не сплачують податків та пенсійних відрахувань). За офіційними даними перед війною вона складала близько 20%, а за експертними оцінками і всі 30%. Тож не дивно, що уряд говорить лише про 9-10 мільйонів українців, від яких надходять внески до пенсійної системи. І якби він справді зайнявся легалізацією ринку праці, то вплив демографічної кризи на ринок праці і пенсійне забезпечення можна було б звести до мінімуму. Хоч це і не вирішило б проблем з низькими пенсіями.  Чи знаходимося ми у глухому куті, з якого немає виходу? Ні. Тож далі буде. ** Спеціально для Еспресо Про автора: Сергій Гузь, ексголова Незалежної медіапрофспілки, економічний оглядач Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.Читати повністю

Журналісти опублікували супутникові знімки, на яких видно транспортні засоби, зокрема й вантажівку з причепом, що відповідає розмірам ракети
Читати повністю