Про це пише Херсонська ОВА і Херсонська обласна прокуратура. Зазначається, що близько 17:30 окупанти вдарили по Суворовському району. Попередньо, терористи атакували місто артилерією. Унаслідок ворожої атаки  мінно-вибухову травму та поранення шиї отримала 69-річна мешканка міста. Крім цього, пошкоджено фасад та вікна житлової багатоповерхівки, автотранспорт. Також росіяни 10 вересня поцілили в один з пожежно-рятувальних підрозділів. Як зазначає ДСНС, осколками посікло приватні автомобілі та стіну будівлі.  Особовий склад знаходився в укритті, тому ніхто з рятувальників не постраждав. Уранці неділі, 10 вересня, російські терористи обстріляли середмістя Херсона. Внаслідок ворожої атаки медичної допомоги потребувала місцева жителька, пошкоджений освітній заклад і будинок. Читати повністю

Навіть якщо це є частина інформаційної ворожої кампанії, то диму без вогню не буває. Мова стала одним з маркерів для ідентифікації московських шпигунів як всередині України, так і за її межами. Правда, наша влада вперто не помічає, наскільки ця проблема подолання зросійщення серйозна і як її ігнорування  може вплинути на результат війни. Цілком ймовірно, що це не остання російсько-українська війна, якщо не провести тотальної українізації найближчими роками й не звести до нуля російськомовний контент у всіх сферах суспільного життя та політикумі. Читайте також: Де Україна? Хоч я свого часу працювала в правозахисній організації й знайома з багатьма міжнародними документами, які стосувалися геноциду, мене завжди насторожувало, що, коли йшлося про Росію і Чечню, ніхто не поспішав називати чорне  чорним.  Шукачі притулку з Чечні, які розповідали про злочини, що цілком підпадають під класичне визначення геноциду, вперше запропоноване у 1944 році Рафалом Лемкіним, не отримували статусу біженців в незалежній Україні. Ніколи.  З проросійськими урядами, які змінювали одне одного, воно й не дивно. Але прості українці були щиро переконані, що  всі чеченці мафіозі, а їхні діти  піддавались булінгу в школах. Серіали, книжки, пісні, імпортовані з Росії, ніколи не були співчутливі до чеченського народу й готували ґрунт для приходу окупаційних військ в Україну. Апетит розгорявся, далі були Придністров’я, Абхазія, ну, і тепер Україна. Останніми роками її зросійщували особливо активно, роблячи акцент на дітях і молоді. Підручники з літератури наповнювались творами російських класиків в оригіналі, російська попса линула з усіх динаміків, телевізор окупували "менти", "свати" і всілякі "крєпосні", українська преса остаточно розбіглась по сайтах. І це було вже після 2014-го  року. Особливо, після 2014 року. Ба, навіть у деяких школах не рекомендували вдягати вишиванки на перше вересня. Росія врешті вирішила, що  клієнт дозрів і посунула на Київ. Діяння псковських десантників у Бучі були класичним актом геноциду. Завдяки цим злочинам проти людяності   світ нарешті розгледів Україну  під мікроскопом. Але про лінгвоцид в Україні він досі знає ще менше, ніж про геноцид в Руанді. І провина у цьому насамперед самих українців, які намагаються не порушувати цю тему, щоб не втратити гранти та не согрішити супроти політкоректності та мультикультуралізму. Потрібна системна і тривала праця, аби європейці зрозуміли, ким є російськомовні біженці з України. Вони є жертвами  асиміляційних процесів, які тривали століттями, і здобуття Незалежності в 1991 році ці процеси не зупинило, а навіть прискорило. Водночас виділилась значно менша група українців, які визначились з мовною та національною ідентичністю й готові її відстоювати всюди, як в Україні, так за її межами. Минулого року я пробула кілька днів у Варшаві, то був травень. Всюди майоріли українські прапори, всі двері були відчинені для українців. На вулицях і площах лунали українські пісні. А  якась молода пара поставила  великий український прапор і співала російською. Її оминали як поляки, так українці десятою дорогою. Покарали злотими. Прапора мало, і паспорта мало теж, і те, що то себе називаєш "украинцем", не розмовляючи українською, також мало для  того, щоб світ ідентифікував  тебе як громадянина воюючої країни. Читайте також: Аргументи диявола У польського філософа Яна Кота є чудовий вислів: "Не важливо, що з нами зробили. Важливо що ми зробили з тим, що з нами зробили". Правнуки жертв Голодомору, онуки тих українців, яких десятками тисяч топили у Дніпрі за наказом Жукова, галичан, яких відправляли беззбройними в бій, і за чиїми спинами  стояли енкаведисти, діти  донецьких та луганських шахтарів, яких відправили воювати проти "бандерівців", не зійшли з орбіти "русского міра" і не зійдуть, якщо їх до того не змусиш. Їх все ще дуже багато, жертв лінгвоциду. Вони мріють повернутися з осоружної Бандерівщини  в "русские города" Адессу, Харьков, Днєпр, де їх не будуть гвалтувати мовою предків. Або асимілюватись у якійсь ситій та безпечній європейській країні. Так, вони будуть жертвами лінгвоциду доти, доки не зрозуміють, що вони жертви.  Навіть якщо воюють зараз у лавах ЗСУ. Раб, який усвідомив, що він раб, перестає бути рабом. Найменше послаблення нетолерантності до російськомовних — і їх знову обкидає прищами "русского міра"  й  вони вибухають агресією. Ми все ще дуже вразливі на мовному фронті. Я задля цікавості прочитала сьогодні дві статті з Вікіпедії про геноцид – українську та російську. В українській серед переліку найбільших відомих  геноцидів XX-XXI ст. вказується Голодомор, геноцид в Бучі та Маріуполі. В російській навіть нема натяку. І що, тепер знову скажуть "какая разніца"? В Україні ніколи не було геноциду? Для авторів цієї статті – ми все ще "адін народ". І для більшої частини світу – також. Здогадайтесь чому. Спеціально для Еспресо. Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка. Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.Читати повністю

Україна та Швеція спільно випускатимуть бойові машини піхоти CV-90 підвищеної прохідності з посиленою багатошаровою бронею. Читати повністю

Офіційно про нове призначення Міноборони держави-терориста не повідомляло
Читати повністю

Колишній тренер Динамо Олександр Хацкевич прокоментував гру вінгера збірної України Михайла Мудрика у нічийному поєдинку проти «трьох левів» (1:1).Читати повністю