Перейти до змісту
Plum

Власна творчість :)

Recommended Posts

Сдохнуть бы, да нельзя: я ещё не родил детей,

Не построил дом, да и дерево не посадил –

Нет земли у меня. Ну, а дереву без корней

Невозможно никак – так что, дерево, ты прости.

Нет пилы у меня – без пилы не построишь дом,

И жены тоже нет – без неё не продолжить род…

Я сижу, как дурак, разговаривая с котом –

Сдохнуть бы, да нельзя: кот без меня умрёт.

Алексей Крони Торопов. 3.08.2010

Поширити це повідомлення


Link to post
Share on other sites

Pour Toi

Для кого ти вигадуєш слова,

Витягуєш з душі нещасні ноти?

Хіба ж не знаєш що таке краса,

Що здатна все на світі розколоти...

Ще б пак вона не проти!

Хмільні старання та скупі надії,

Свідомість - перетворюються в сон,

Вже тьмяні нариси утраченої мрії

Гримують дні в похмурий venge-тон...

З Едгаром По та Муракамі в унісон

Хвилююче неяковіле Я нависло:

- Нездаро, де ж твої неперевршені ідеї?

Безглузді погляди, зіниці апелюють стисло

Й невпинно проникають в фото-очі феї...

Здається вічність існуватимеш без неї

Кохання й сам Ван Гог не намалює,

Не донесуть Бітли в своїх піснях,

Пастиме задніх й Авродіти наворочена статуя -

Оскільки перли на папері ці, у мармурі, словах...

Ну а l'amour...вона вирує в наших збуджених серцях!

Тому вперед, підкорюй, бий незламні мури

самотності, неспокою та недовіри,

Вдихни життя у схеми бойові Амура!

Палка любов безмежна і не має міри...

Адже це Прайм-Тайм - час найдорожчого ефіру.

Редаговано Robinwood

Поширити це повідомлення


Link to post
Share on other sites

А це мій віршик, був присвячений дню перемоги. А коли зараз читаю, нагадує сьогодення... 

По суті це пісня, вчитель музики допоміг написати музику, навіть 2-ге місце вибороли у будинку творчості.

Я тоді на репетиціях добряче зв'язки зірвала, співати в хорі і соло різні речі. ;)

А  загалом гарна пісня вийшла...

Із-за гір Карпатських вітри буйні віють 
В душі моїй радість та надію сіють 
Стелиться туманом Українська мрія 
В серці мому вогник любові жевріє

У веснянім лузі зацвіла Калина 
Пролягла тим краєм вузенька стежина 
Проходив цим шляхом вранішній серпанок 
Прославляло сонце прохолодний ранок

Чому зажурився оленю сміливий 
Чи не до вподоби тобі світ сонливий 
Як же не журитись за нашу Вкраїну 
Як же не любити неньку Батьківщину

Над зеленим лугом загриміли грози 
Покотились градом калинові сльози 
Не плач калинонько не журися мила 
Виручить з неволі єдність нас і сила

Билися завзято хлопці молодії 
Аж ревіли в горах вітри-буревії 
Полягло багато за нашу калину 
За добро і щастя за рідну Вкраїну

 

 

Поширити це повідомлення


Link to post
Share on other sites

Життя мине

Залишиться лиш спогад

Про дні кохання і добра

Давно не віримо ми в Бога

І він чи вірить в нас, навряд

Ми втрачені, забуті світом

І кожен хоче щось знайти

І кожен хоче стати вітром

Та небеса нам кажуть ні

Поширити це повідомлення


Link to post
Share on other sites

Осушена душа

Не мають значення усі ці почуття,

Коли на порозі перешкод стоїть саме життя.

Як в душу стріляє вогнем непереборна міць,

спиняє погляд криця днів і стріли ночі.

Я знаю, почекаю, завтра буде дощ.

Мокрота днів не сльози, просто краплі.

Ми як зникаючі на цьому світі чаплі…

Рятуйте ваші душі, не допускайте в душах суші.

Поширити це повідомлення


Link to post
Share on other sites

***

Останній подих я ловлю,

Востанне бачу світ.

Лише про одну річ молю,

Щоб залишити слід.

 

У Ваших душах і серцях

У Вашому житті.

Нехай любов в моїх словах

Заквітне  в цім листі.

 

Перо вогнем опалить блиск

На згортку папірця.

В цю мить відчує серце тиск

і блиськість до кінця.

 

Здригне рука і затремтить,

На мить, чорнило задрижить.

Душа захоче ще пожить,

Але зітхне, і відлетить.

 

І кожну мить, коли в  руці,

Триматимеш цей лист,

Відчуєш подих на лиці

І в грудях серця тиск. 

 

Написано було:  15.05.2005р.

 

Поширити це повідомлення


Link to post
Share on other sites

@silfida дозолю собі ремарку, розуміючи, що то прості очепятки:

не блиськість, а близькість

не востанне, а востаннє

 

Поширити це повідомлення


Link to post
Share on other sites

vaz75 - Не очепятки, а помилки. Нажаль, виправляти і редагувати  я не можу. Вже читайте так як є.  Безграмотного поета ;) в оригіналі.

Поширити це повідомлення


Link to post
Share on other sites

На грані епохи. Я стояла тоді. Епохи патлатих мрійників у косухах з бєломорканалом чи бондом з м'якої пачки в зубах, десяткою гривень в кишенях, стоптаних кедах, і ще досі у джинсах кльош. Епохи, яка вже переламалась сама і доламувала їх усіх: вже старших і ще молодих, набравших понад два (а той три) десятки років, ваги, розлучень, розрушеної самореалізації. Не розуміла я тоді, що вони - останні. Останні із довбаних могікан, яких Сучасність все ж візьме і підіжме під себе, відправить на роботи, заводи, до жінок, яких вони не люблять, натягне на них своє безбожне ТРЕБА, зігне і заставить танцювати під свою дудку. 

А вони всього лише були мрійниками 90-х, дітьми 80-х, чоловіками нульових. Вони хотіли бути інакшими, створювали ідеали, закохувались у них, поливали це все горілкою, шліфували пивом у Крині, заспівували це все музикою, любили ефемерні образи жінок, були романтиками зі звичайних волинських доріг, мріяли про мотоцикли, нові гітари, концерти і музику, переживали свої внутрішні трагедії та великі драми, творили і витворяли. 

Вони вірили у свою особливість стільки років. А потім стільки ж втомлювалися розчаровуватися, що все ж таки вони - звичайні. Такі як всі. 

І я любила їх більше за життя тоді. Впивалася залишками тієї епохи, в якій мені не довелося народитися і вирости. Я трішки запізнилась, промахнулась, не встигла. Запізнилась в епоху і в їхні такі дивні долі, заставши їх вже частково деформованими і безповоротними. Вони уже втрапили у капкан часу. Уже втратили надію, проте ще трималися на чудових спогадах своєї молодості, і переповідаючи її мені, були нездатні уже нічого змінити - і врешті здалися і постаріли. 

Дорогі мої мрійники. Як би ви не розчаровувалися. Як би вас по голові не било життя. Що б я вам не говорила колись. Ви - були особливі. Після вас уже все геть не так. 
Не такі зараз молодості в дітей. І такими як ваша всі наступні молодості більше ніколи не будуть. 

І знайте - ви не були такими як всі. 
Ніколи. 
Тому що у вас завжди були ваші, а потім і мої 9 поверхів рок-н-ролу . 

Постой, не уходи, 
Мы ждали лета, пришла зима, 
Мы заходили в дома, но в домах шёл снег. 
Мы ждали завтрашний день, 
Каждый день ждали завтрашний день...
#зднеммолоді

Поширити це повідомлення


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гість
Відповісти на цю тему...

×   Вы вставили отформатированное содержимое.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Завантаження...

×
×
  • Create New...