Перейти до змісту

СПЛАВИ, ВОДНІ ПОХОДИ ТА МАРШРУТИ.


spasik

Рекомендовані повідомлення

Дякую за посилання стохідської подорожі. Одна з моїх улюблених рік. На Харківтуристі зробив розширений фотозвіт "Чотири пори року на Стоході - волинській Амазонці" http://tourist.khark...roku-na-Stohodi

На ваші сторінці вконтактах читав, що у вас планується подорож 18-19 квітня в Цуманській пущі. Фото до реклами бачу там мої :0151:

Вчора був в пущі цілий день. Тут декілька фото http://board.lutsk.u...5/page__st__135

. А всі мої фотографії з цього регіону сконцентровані тут http://board.lutsk.u...-cumanski-push/

Може приєднаюсь до вас?

Доброго дня... може й я з дружиною приэднався би...))а де посилання у вк (жодного разу не були в Цуманськый пущы(,а так звіряток хочеться побачити....

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 7 місяців потому...
  • Відповідей 120
  • Створено
  • Остання відповідь

Років п`ять тому виникла ідея сплавитись по Турському каналу , і таким чином попасти на ряд озер, в першу чергу Оріхове, Оріховець та Засвятце

Турський канал бере початок з озера Турського і тече по Ратнівському району , проходячи через озера Тісобул, Оріхове, Оріховець, Засвяття ,і далі несе свої води в Білорусь.

 

Ідею починати маршрут з озера Турського ми відкинули, довго пливсти по каналу – це нудно.

Вирішили сформувати маршрут так:

початок на трасі , що перетинає канал, північніше села Гірники, далі пропливсти до озера Тісобул ( Кісобул), там зробити пішоходну прогулянку на озера Мошне, Радожичі та Чисте. Далі по каналу майже до села Самари-Оріхові, там теж пішоходна прогулянка на озера Велика та Мала Близна, і потім по каналу увійти в озеро Оріхове, далі з Оріхового в  озеро Оріховець, і з Оріховця на озеро Засвяття. Потім вернутись в Самари-Оріхові, і звідтіля додому.

Протяжність : Від озера Турського до озера Тісобул ( це якщо починати все ж з озера Турського) 15 км, від Тісобул до Оріхового 18 км, далі по Оріховому , Оріховцю та Засвятце в залежності від маршруту 12-17 км ( якщо обпливати по периметру , то буде 15-17 км)

Пішоходні радіальні прогулянки:

від озера Тісобул до озер Радожич, Мшани, Чисте і назад - приблизно 12 км,

пішоходна прогулянка до озер Велика та Мала Близна - 9-10 км

 

На жаль, цьогоріч рівень води був катастрофічно низький. Ми поїхали автомобілем, вирішити діяти в залежності від стану каналу.  Канал був сильно зарослий водяною рослинністю.

Тому, наш водний маршрут перетворився в автопрогулянку з елементами сплаву. Їздили в серпні 2015 року.

Вдався такий маршрут : 

 

день перший : автомобілем від с. Гірники  через озера Радожичі, Тісобул, Мшани, Чисте , далі через село Броди та Замостя уздовж Турського каналу до озера Оріхового.В Самарах Оріхових залишили авто , підготували спрорядження і попливли по озеру Оріховому, де й заночували на узбережжі

 

день другий: вернулись в Самари-Оріхові , знову на на авто до озер Засвятце, озера в Самарах, через Язовні на озера Велика та Мала Близна

 

180554789.jpg

 

карта місцевості подорожі

 

180554790.jpg

 

 

 

 

 

День перший.

 

 

З Луцька заїхали в село Гірники, там звернули на озеро Радожичі (Радожич) . 

 

Діаметром озеро приблизно 1 км . Максимальна глибина 16,5  метрів, середня глибина 4 м.  Походження озера - льодовикове.

Гідрологічний заповідник «Озеро Радожичі» займає площу 109,7 гектара. Цінний природний комплекс складається з озера Радожичі площею 89 гектара з прибережною смугою шириною 100 метрів, яка оточена загалом сосновим лісом. Територія є місцем розмноження водоплавних (лебеді, качки, лиски) та навколоводних птахів (кулики) та різних цінних видів риб.

Влітку на піщаному пляжі у вихідні та святкові дні завжди людно. Як правило, відпочивають на Радожичі мешканці та гості райцентру. Озеро частково оточене сосновим лісом. Рекреаційна цінність озера - воно придатне для відпочинку, спортивного і промислового вилову риби.

 

 

Багато соснового лісу на узбережжі, приємні пляжі, лагідна чиста вода .

 

 

180504419.jpg   

 

 

180504424.jpg

 

 

 

З історії села Гірники: 

 

Ймовірно 28 червня 1941 р. в районі мосту через Турський канал відбувся бій місцевого значення між загоном червоноармійців, які відступали з м. Брест та німецьким підрозділом. Надвечір цього ж самого дня село було окуповане. Радянські солдати відступили в напрямку лісу с. Конище. Під час окупації в Гірниках розміщувався німецький військовий шпиталь, а також стояла зенітна артилерія. Скоріш за все її вогнем були збиті два радянські літаки, які впали неподалік с. Броди. Можливо, що одна з ліній німецької оборони простягалася в районі нинишньої вул. Вереснева (урочище Князєво), а інша розміщувалась поблизу оз. Радожич. В період березня - липня 1944 р., коли село опинилося у прифронтовій смузі, місцевих жителів примусово виселяли з власних домівок. Частина біженців перейшла до урочища Вонєче, що знаходилось в лісі поблизу с. Сільця-Гірницькі. Сюди ж при можливості переводили худобу, нашвидкоруч будували примітивні землянки. Зрозуміло, що в таких умовах панувала антисанітарія, люди потерпали від хвороб та паразитів, невистачало продуктів харчування. Перший раз, ймовірно село було звільнене 20 березня 1944 р. в результаті Поліської наступальної операції. Однак, вже 28 березня один з батальйонів 56-го полку 5-ї єгерської дивізії наступаючи з Мокран захоплює міст поблизу Гірник (скоріш за все це міст через Турський канал), а з ним очевидно і саме село. Остаточно населений пункт був звільнений надвечір 19 липня 1944 р. силами 115-го полку 38-ї гвардійської стрілецької дивізії 70-ї армії в ході Люблінсько-Брестської наступальної операції.

 

 

День був сонячний і трохи вітряний.  Хвилею на пляж прибило водяну рослинність – нагадало море.

 

180504429.jpg

 

 

180504434.jpg

 

180504440.jpg

 

 

Я припустив, що   назва озера Радожич пов`язана з слов`янським божеством Радогостом.

 Адже в давнину наші пращури вважали озера, джерела та болота святинями, нерідко на берегах озера  стояли капища-святилища та священні дубові гаї. В нас на Волині є чимало озер з назвою Святе, Біле , Чорне  - відгомін давніх епох. А неподалік озера Радожичі є озеро Стрибуж ( Стрибог – бог вітрів), про яке я вже згадував в розповіді про сплав по річці Прип`ять.

І таки дійсно, покопавшись в деякій літературі, знайшов, що топонім  "Радожич" походить від імені Радогост , Отже, вірогідно, що моє припущення вірне , і капище тут могло бути.

 

В давні часи у слов`ян існувало місто Радогоща (Ретра), де було святилище богу Радогосту. На жаль, ніхто не знає достеменно, де це місто існувало, про нього відомо з праць німецьких літописців.Але що характероно, храм був чи то на березі озера, чи то на острові:

 

«…Є в землях ратарів місто у вигляді трикутника із трьома брамами і називається воно Радогощ. А навкруги глухий ліс, куди не ступала людська нога, бо він священний. Двоє воріт того міста відчинені для всіх, треті найменші і знаходяться із східної сторони, від них іде стежка до моторошного озера, що знаходиться трохи далі. В місті крім святині нема нічого, вона майстерно складена із дерева на фундаменті із рогів різних тварин. ЇЇ стіни зовні прикрашають зображення різних богів і богинь. В середині стоять різблені в ручну ідоли в обадунках, що надає їх дуже грізного вигляду, біля кожного зазначене його ім'я. Найшанованішим серед усіх є Сварожич, йому поклоняються всі погани. Там знаходяться знамена, які виносяться тільки у випадку військових дій і лише пішими воїнами. За порядком слідкують старці-віщуни. »
— Тітмар Мерзебурзький, thietmari merseburgensis episcopi chronicon


А ось інформація про ще один храм Радогосту :

Также стоит упомянуть о легендарном храме Радогоста, который располагался в славянском городе-крепости Ретре, местонахождение которой до сих пор является загадкой (предположительно где-то в устье Одера). Если брать за основу работы хрониста Гельмольда фон Бозау, то можно воссоздать достаточно детальное описание этого города. А если также учитывать труды Титмара Мерзербургского, то с высокой долей уверенности можно утверждать, что Ретра не была городом-крепостью, она была храмом-крепостью. Титмар пишет о том, что «в городе не было ничего, кроме искусно сооруженного храма». Очевидно, что подобное сооружение совсем не вяжется с понятием «город».
Судя по всему, храм Радогоста (или, как его называет Титмар, Ридегоста) располагался на острове посреди глубокого озера. Он был обнесен высокой деревянной крепостной стеной (возможно, речь идет о частоколе) и имел девять ворот, но деревянный мост вел лишь к одним из них. За стеной посреди открытого пространства находилось единственное строение – огромное деревянное куполообразное здание, выполнявшее роль собственно храма. Фундаментом для здания служили рога различных животных, а его стены были украшены искусной резьбой с характерными солярными символами и стилизованными ликами богов. Внутри храма перед жертвенным костром, на котором приносились крады, располагались кумиры богов (сколько точно – не известно), среди которых главным считался кумир Радогоста. Все кумиры были одеты в доспехи и украшены резьбой, демонстрирующей их отличительные черты и, возможно, имена. Кумир Радогоста, по словам Титмара, состоял из чистого золота и располагался на ложе из пурпура. Ретра считалась исключительным религиозным комплексом. Входить в него имели право лишь верховные волхвы и с крайне важными вопросами. Считалось, что гадания внутри храма производятся при помощи коня. Животное проводили под двумя воткнутыми в землю крест на крест копьями и каким-то образом в итоге интерпретировали ответ богов. Однако упоминания о данном обряде, которое присутствует у Титмара, некоторые исследователи склонны полагать ложным. Титмар был христианином и, вероятно, считал своим долгом опорочить представителей столь ненавистной культуры, которую он по ошибке (или из невежества) именует идолопоклонством.
Также считается, что храмы Радогосту могли стоять в Арконе, Аркаиме и Радогоще – трех крупнейших религиозных центрах древних славян. Все эти города (кроме Радогощи) при тех или иных обстоятельствах были разрушены христианами.

 

Знайшов в інтернеті звіт по подорожі по цих озерах. Там описується легенда про Раду і Жич, але , на мою думку, ця легенда виникла в більш пізні часи, і до назви немає ніякого відношення. 

http://rybalka.lutsk.ua/forum/viewtopic.php?f=20&t=1355&start=20

 

Звідтіля рушили до озера з загадковою назвою Кісобул ( Тісобул) . На різних картах і назва відрізняється. Через озеро проходить Турський канал з системою шлюзів.

Канал був геть зарослий.

 

180504466.jpg

 

 

озеро Тісобул

 

180504471.jpg

 

 

далі буде..

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Через озеро Кісобул (Тісобул, Тісоболь і т.д) проходить Турський канал. 

 

Система шлюзів перед впадінням каналу в озеро

 

180546974.jpg

 

Розміром водойма 0.7км Х 1.36 км. Максимальна глибина 6.5 м

 

 

Західне узбережжя заліснене і трохи заболочене

 

180504451.jpg  

 

180504459.jpg

 

На східному виднівся сосновий перелісок , піщана полоса пляжу , човни

 

180504473.jpg  

 

180546982.jpg

 

Назви на Волині з закінченням -ичі виникли орієнтовно в княжу добу ( Радожичі, Маневичі, Сваловичі). 

 Походження гідронімів (назв водних об`єктів) може сягати в глибочінь віків, а може й тисячолітть. На території нашої області за останні декілька тисяч років, з епохи неоліту жило , як мінімум, більше 2 десятків різних культур, інколи змінюючи одна одну, інколи  поглинаючи , асимілюючи. Часто-густо різні культури жили поряд, обмінюючись досвідом та знаннями.Наприклад, варто згадати милоградську культуру , яку пов`язують з геродотівськими неврами-вовками, або вельбарську ( готи, які жили на Волині декілька віків). А назви річок та озер передавались через покоління. 

 Звідкіля походять ці назви озер та річок - Кісобул, Ольблє, Чемерер, Шині, Цир та ін.?

 

Інколи , територію на північ від Прип`яті називають  Ятвою - земля дощів, батьківщина зубрів, турів і невловимих ятвягів. Ятвяги (судави) - це одне з балтських племен, етнічно споріднене з прусами та литовцями

 

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D1%82%D0%B2%D1%8F%D0%B3%D0%B8

 

ukr_tijden44_page_54.jpg

 

Лист 1525 року , де описуються звичаї ятвягів 

Письмо Иоганна Полиандера Каспару Бернеру о янтаре и судовах  http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Germany/XVI/1520-1540/Poliander_Johannes/text.phtml?id=9206
Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

За сучасними науковими гіпотезами, територію від Причорномор`я до Поволжжя , за тисячі років до н.е населяла спільнота індоєввропейців( або як інколи їх називають - аріїв).

Згодом , вона почала розпадатись на гілки різних племен, які декількома хвилями почали мандрувати в Європу та на територію Індії та Ірану ( про що вказують древні священні тексти Веди, Авеста і т.д). 

Ось дерево формування індоєвропейських мов 

 

 

hayk_nah.gif   slide_9.jpg

 

 

Серед них э балто-слов`янські племена , які спочатку були однім цілим, і згодом , на межі І-ІІ тисячоліттть до н.е розпались на балтів та слов`ян. Тривалий час вони жили дифузно разом  на нашій землі, згодом їх потіснили на північ. Тому вірування балтів (зокрема, ятвягів) та слов`ян мають чимало спільних рис.І , відповідно, чимало поліських назв мають балтське плходження.

 

Але продовжу розповідь.

 

Далі поїхали до озера Мшани (Мшане), між селами Гірники та Броди.

Розміром озеро приблизно 1 км Х1.41 км. Максимальна глибина 2 м, а середня 90 см, про що вказуюить велика кількість острівців водяної рослинності, рогозу чи куги озерної.

 

по піщаній дорозі підійшли до довгої кладки з човнами. На мілководді ( а враження, що все озеро таке мілке) бавились дітлахи.

 

180504411.jpg

 

 

180546987.jpg

 

180546997.jpg

 

180547010.jpg  

 

180547015.jpg  180547018.jpg

 

 

 

 

 

 

 

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Озеро трохи схоже на цифру 8. , два миса-дюни з сосновим лісом створюють ніби ,як два півострова.

 

180547002.jpg  

 

зграя лебедів

 

180547007.jpg

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Далі їдемо до сусіднього озера Чисте, через село Броди.

 

Дуже мальовниче озеро, багато піщаних пляжів, майже немає водяної рослинності. Навколо озера сосновий ліс

Розміром 0.7 км Х 1.35 км. 

 

180547091.jpg  

 

180547089.jpg

 

 

180547088.jpg

 

 

180547087.jpg

 

 

 
На берегах Чистого, окрім хвойних дерев, росте чимало беріз, чого не побачиш навколо сусідніх Радожичів. А у тутешніх лісах багаті «плантації» чорниць
 
 

180547085.jpg

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Озеро Чисте - це однойменний гідрологічний заказник „  площею 58 га.

Унікальне озеро карстового походження глибиною 15 м, розташоване в сосновому лісі. В озері водяться цінні види риб.

 

180561331.jpg    

 

 

 

180561332.jpg

 

 

180547082.jpg

 

 

180547083.jpg

 

на узбережжі подекуди розкинулись піщані пагорби-дюни , на яких  під сонцем , серед бузкового килиму вересу, ростуть густі низькорослі ожинники, з налитими солодким соком ягодами.

 

 

180547092.jpg  

 

180547090.jpg

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Знайшов таку версію походження  назви села Гірники :

"На місці села було дуже велике болото, поміж цих боліт були великі піщані пагорби, Люди жили на тих гірках по 5-6 хат. Часом , від гірки до гірки треба було пливсти човном серед болота. "

 

а ось про село Броди 

До кінця ХVІІІ століття постійного поселення на території села Броди не було.

Люди жили в селі Гірники. Сюди вони виганяли пасти худобу. А місцевість була болотиста і утворились стежки, залиті водою, які називали „бродами” (природа краю дала назву багатьом населеним пунктам, озерам, урочищам).

Звідси і походить назва села – Броди. Село заснувала родина Мерчуків, яка переїхала сюди з Гірник і поселилась на придатній для обробітку землі (кінець ХVІІІ ст.).

Біля них виникали господарства інших селян.

 

Ось як виглядає гроно цих чотирьох озер на супутниковому знімку.

 

180554788.jpg

 

Накупавшись на озері , поїхали на північ, через село Замостя (Замоще) , переїхали через Турський канал і далі, по дорозі  через урочище Ястшембець уздовж каналу поїхали до озера Оріхового

 

 

далі буде...

 

 

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Отже, з озера Чистого проїхали через села Броди та Замошче, переїхали по мосту через Турський канал, і рушили по дорозі , яка прокладена уздовж каналу до озера Оріхового . По суті,  їхали по маршруту, який ми мали здолати на байдарках.

Дорога від Замошче (Замостя) йшла через урочище Ястшембець (Ястребець). Назви польські. Очевидно, що колись тут були польські поселення ,а можливо, на сучасну  карту просто були перенесені назви з польської карти.

На місці урочища Ястребець - мережа каналів, раніше тут було однойменне болото. Назва болото походить або від великої кількості яструбів, що тут гніздувалися, або від податку "на яструба" , який колись сплачували місцеві мешканці на користь замку. Адже в давнину , соколина охота була дуже популярною, ловчі птахи дуже цінувалися.

 

Довжина Турського каналу 32,2 км. Бере початок з Турського озера та впадає в озеро Оріхове.

Після поглиблення та розширення глибина сягає 2,4 м, ширина - 16-18 метрів.

Лише на відкритій сітці каналів збудовано 223 шлюзи-регулятори і 88 труб переїздів. Отже , під час сплаву треба готуватись до численних обносів. .

Також, на каналі 4 залізобетонних мости. 

 

Стосовно часу спорудження каналу знайшов доволі різну інформацію, оповиту туманом.

 

 

інформація, використана з книжок волинського краєзнавця В.Лазарука та з джерел інтернету

В 1775 році, за часів останнього короля Польщі Августа Понятовського було розпочато спорудження Дніпровсько-Бузького каналу, аби з`єднати Чорне та Балтійске моря. Прокопувався канал між річкою Піною Та Мухавець. Закінчено будівництво в 1846-48 роках.

Як відомо з документів, пінський підстароста М. Бутримович схилив для цієї справи литовську скарбову комісію, яка ассигнувала чималу суму - 700 тисяч злотих. І вже в 1784 році по новому каналу було відправлено першу флотилію з медом, воском, сушеними грибами та рибою.
Згодом, щогли, колоди, бруси, ванчос, клепка, смола , поташ спливали не тільки річками, а й каналами: Королівським, Білозерським, Оріхівським, Турським , Прип`ятським...
Поки не виникла мережа залізниць , водні торгові шляхи мали надзвичайне значення, адже це була можливість перевозити великі об`єми вантажів, що не зробиш з допомогою підвод по грузьких поліських дорогах.

В тіж самі часи, як зазначає невідомий літописець, на Ратнівщині за 7 років прокопали 65000 локтів ровів і насипали 70000 локтів гребель.
" - Прокопати такі канали, як Турський, Прип`ятський  , Волянський, Залухівський, Оріхівський, Білозерський , прокопати через непрохідні трясовини звичайною лопатою, стоячи у воді , - праця , гідна подиву. Всю ту роботу, яку колись робила маса народу за 7 років, тепер здійснює за 3 роки один екскаватор , - згадує Т.Г Корнійчук."
Біля  Кобрина існує канал Козацький, , а в околицях Ратного - штучна притока Прип`яті , яка називається Козачівкою, або Козацьким ровом, викопаний декілька сотень років тому. Хто ж ці люди, що кинули виклик природі? Чи не колишні запорожці?

З книги Лазарука "Сині очі Волині "(1979 р) :

"...Історія будівництва найдавніших, але діючий гідротехнічних споруд на Волині скупа. Де почерпнути відомості про канал Батови або Публічний, який існував ще до Турського і по сплавляли ліс із Турського озера в Лукове, що в Білорусії? Вдалося встановити лише такий факт : Турський канал побудовано в 1839-43 роках. Очевидно, в цей час прокладено і інші канали, а саме : Оріхівський, Залухівський, Волянський, Білозерський.

Принаймі, на це вказують старожили.
- Мій дід копав цей канал,- розповідає С.А. Лукашик , якому вже за 80 років. - Служив він у пана, але за щось провинився, от і заслали його сюди на покуту.
- Канал копався в 1840 під керівництвом якогось генерала Горешкова, - уточнює його сусід В. М. Лукашик, 1889 року народження. - Розповідали, що забракло йому на Горавиці грошей, і отруївся генерал. Коли мені було 7 років, канаву прочищали спеціальними машинами, які рухали по ланцюгам відра: то вниз , то вгору. А ловив я тоді на болоті черепах, якими робітники харчувалися.
Отже , дідові спогавди відносяться вже до пізніших часів, коли з 1873 по 1898 роки у західні губернії Росії була відряджена експедиція на чолі з енергійним генералом-лейтенантом Жилінським..."

Зараз Турський канал через озеро Оріхове з` єднаний з Дніпрово-Бузькою системою, так само, як і від Прип`яті ,до Дніпро-Бузького каналу пролягає система каналів через озера Святе, Волянське та Біле ( Вижівський (Залухівський ), Білозерський, Хабарище та Свята річка). Тобто, з Озера Тур , та як і з озера Оріхового чи Білого можна доплисти до Чорного моря або в Балтійське в Гданську. Згодом система каналів занепала, її відновили в 1939 році. Зараз вона використовується лише на певних ділянках. Можливо, в найближчий час буде знову відновлена http://www.volynnews.com/news/society/volynski-vodnyky-mriiut-zyednaty-dva-moria/


Згідно інших джерел, Турський та Оріхівський канал було викопано саме за часів експедиції Жилінського в 1873-1898 роках. Причому, спочатку канал був лише від озера Тур до озера Оріхового, щоб злити надлишок води. А згодом, було викопано канал Оріхівський.
А ще в одному джерелі згадується про експедицію Жилінського http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=5470:-450-1565&catid=15 :

"...Проблема осушення боліт почала вирішуватися після будівництва в цьому регіоні Турського та Оріхівського меліоративних каналів
Вони були копані ще у 70−80-х рр. XIX століття Західною експедицією під керівництвом генерал-лейтенанта І. Й. Жилінського, що розпочала осушення боліт на території Полісся.

У звіті «Краткое обозрение Полесья и его канализации» (10 серпня 1892 р.), адресованоному царському уряду, керівник експедиції повідомляв про причини необхідності проведення меліорації на Поліссі:

«Так называемое болотное брожение, сопровождающееся выделением многочисленных миазмов делало местность эту крайне вредною для здоровья человека и животных,

и население Полесья, достигающее только полумиллиона душ, получило печальную известность своим слабосилием и колтуном, чисто местною болезнью, причиняемою болотными испарениями».

Збудований Турський канал був першим меліоративним каналом у межах тогочасної Волинської губернії. Задумувалося, що він мав впадати у Дніпровсько-Бузький канал (сучасна територія Республіки Білорусь), проте через дощі роботи не були завершені, оскільки вода повністю залила болота. На той час канал відводив надлишок води з Турського озера до озера Оріхове, яке знаходиться в північно-західній стороні від Теребовичів.
Хоча Західній експедиції повністю не вдалося виконати все заплановане, проте зроблено було багато: «Рядом с производством канализационных работ до 1892 года устроено было 353 моста на пересечении каналов с дорогами и 15 шлюзов для управления водами; … Наконец, устроено на непроходимых прежде болотах 132 версты новых грунтовых дорог»...."

 

 

Дорога частково з поганим асфальтом, частково гравійка та грунтовка. За селом Язавні по правому березі каналу стіна соснового лісу аж до озера Оріхового.

 

Далі план такий : на байдарках зі всім спорядженням покататись по периметру озера Оріхового, далі по каналу доплисти до озера Оріховець, а потім по іншому каналу з Оріховця заплисти на озера Засвятце ( Засвяття), де і заночувати.

Авто лишаємо в селі на подвір`ї . Поки домовлялись залишити машину та набирали запас питної води, місцевий мешканець сказав нам, що цьогоріч, при такому аномально низькому рівні води , пропливсти по каналу до озера Оріховець нам не вдасться, канал перетворився в суцільне багно. Пляжів на Оріховому немає, вода виявилась брудно-мутно-зеленого кольору, узбережжя заболочене. А ми хотіли покупатись - відпочити...

Десь на північному узбережжі є мисливська хатинка, але нам там тяжко буде вибиратись. Він порадив нам зупинитись на ніч на південному березі у лісі.

 

Кажуть, що колись вода в цьому озері була чистою, але коли через нього проклали канал, вода стала мутною.

 

 

Пропливши пару сотень метрів по каналу, входимо в величезне озеро. Це одне з  великих озер Волині. Озера нашого краї нагадують мені сонячні системи зі своїми планетами-світами. Кожне плесо - це  окрема планета. Є маленькі , а є й планети гіганти , сатурни-юпітери, такі як Світязь, Турське, Оріхове , Біле , Люб`язь та інші.

 

Розміром водойма 2 км х 4 км. Максимальна глибина 3.8 м, середня біля 1 м, в чому ми мали змогу переконатися.

 

по каналу до озера

 

180547093.jpg    

 

180547094.jpg

 

 

180547095.jpg

 

 

180547097.jpg

 

А ось і водне дзеркало Оріхового

 

180547096.jpg   

 

 

180547098.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Зі статті про водні ресурси Ратнівщини http://www.novaecologia.org/voecos-509-1.html

 

Про використання водяних плес жителями Ратнівщини збереглися письмові свідчення початку XVI століття. Риби було тоді дуже багато. У деяких документах тієї пори згадується, що весною по річці Прип'ять риба йшла такими косяками, що весло не можна було у воду встромити. Заготовляли її в ратнівських водоймах і бочками возили до Гданська, або, як передає легенда, доставляли соми із озера в Самарах аж до Варшави. Також для власного вжитку поселяни збирали в плавнях цілі човни яєць диких качок, лисух.

 

180547099.jpg

 

 

180547081.jpg

 

 

 

далі буде...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Це територія гідрологічного заказника "Оріхівський"

 

Унікальний природний комплекс, що об`єднує озера карстового походження (Оріхове, Оріховець, та Засвяття) з прибережними смугами 100 м лучно-болотяних угіддь, а також болото "Урочище Дупло", де зростає журавлина.

В озерах водяться цінні види риб. Мілководдя та узбережжя озер є місцем розмноження водоплавних птахів,зокрема, лебедів, качок, лисок, а також ссавців - ондатр і бобрів.

Тут зустрічаються види, занесені до Червоної книги України - лелека чорний, журавель сірий, горностай, видра річкова

 

 

На супутниковому знімку видно ці три озера , а також озеро Луки західніше, біля села Самари ( про це плесо я розповім  згодом) 

 

 

180566888.jpg

 

 

180566873.jpg

 

 

спочатку думали поплисти на північ і далі на південь по периметру озера, але вирішили перетнути водойму  до східного берега 

 

 

180566889.jpg

 

 

180566892.jpg

 

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

нарахував на водоймі біля трьох десятків білих цяток. Роздивився в бінокль - це лебеді гойдалися на хвильках

Чимало було й іншої водоплавної  живності.

 

180566893.jpg

 

 

180566890.jpg

 

 

 Допливли до протилежного берега - там стояли човни, виднілися дахи хаток. На березі озера декілька сіл та хуторів, розділених лісовими масивами.

 

Це були хати північної околиці села Межисить .

 

180566894.jpg

 

 

 

 

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Як вказував довідник, середня глибина озера біля 1 м. За декілька сотень метрів  від берега, ми зрозуміли, що можна виходити з байдарки, рівень води нижче колін, дно тверде.

 Отже, ми попливли, точніше пішли , тягнучи за чалки байдарки до південного узбережжя плеса, шукаючи місце для ночівлі.

 

180566878.jpg

 

 

180566877.jpg

 

 

180566875.jpg

 

 

180566879.jpg

 

 

180566880.jpg

 

 

 

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

180566881.jpg

 

180566884.jpg

 

 

180566885.jpg

 

 

Врешті-решт, коли сонце було зовсім низько, знайшли єдине місце, де можна було причалити . Розбили табір на узліссі

 

Вже сутеніло, ми розпалювали вогнище та ставили намет. Аж раптом мимо нас по стежці швидко пробіг хлопець в напрямку озера, не звертаючи на нас ніякої уваги. Ми переглянулись , німе питання в наших очах. 

 

Він довго не повертався. Ми, заінтриговані, обережно  пішли до водойми - там лежали взуття та  одяг хлопця , а його ніде не було. Дивно....

 

Потім, коли сонце давно зайшло, лише ледь-ледь  жеврів червоним небокрай, ми пили чай біля вогнища після вечері. І почули дивний низький зловісний гул навкруги.

Виявляється в повітрі над озером  та навколо дерев літали міріади , величезні хмари якоїсь мошкари. Можливо, це летів мотиль, я не дуже розуміюсь на цьому. Схоже на падьонку , але це точно не вона, дрібніше.

 

Ми знову переглянулись, чухаючи потилицю.

 

Згодом , вже в темряві, почули, як біжить від озера той хлопець, вже в одязі. Знову пробіг поряд з нами і зник в темряві...

Сюжет для оповідань Стівена Кінга...

 

Ось такий в нас був зоряний вечір з багатьма невідомими....

 

 

далі буде...

 

 

 

 

 

 

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

день другий.

 

Над Поліссям займається ранок.

Юні трави у срібній росі.

На широких озерних екранах

Миготить панорама лісів.

 

Попливли позолочені води.

І підняте завмерло весло.

Режисер всього світу - природа

Витирає натхненне чоло.

 

           В . Лазарук

 

 

 

180566895.jpg 180569253.jpg

 

Ранок був лагідний та теплий.

 

Зібравши речі після сніданку, випливаємо.

 

180569256.jpg   

 

180569257.jpg

 

 

Вирішили повертатись назад, до каналу і їхати машиною на озеро Засвяття,

 

Якщо хтось спробує пройти цей маршрут за вищої води, то на півночі озера Оріхового до озера Оріховець є канал довжиної біля 700 м, шириною 1-2 десятки метрів.

Озеро Оріховець видовженої форми, розміром 2,1 км х 0,7 км. 

Як вказує довідник, максимальна глибина лише 0,9 м , середня всього лиш  20 см. При такому низькому рівні  води , як цьогоріч, там напевне цілковите  болото.

Судячи з аналізу супутникового знімку водойми, узбережжя заболочене.

В західній частині озера є невеличкий канал довжиною біля двох сотень метрів, шириною до 2 м, по якому, теоретично, можна дістатись до озера Засвяття.

 

 

180569258.jpg

 

 

Панорама озера на березі біля каналу 

 

 

180569259.jpg

 

180569260.jpg

 

 

180569261.jpg

 

Дехто каже, що назва Оріхове походить від великої кількості ліщинників на березі. Ліщинників  я не помітив, як і волоських горіхів. 

Озер з назвою Оріхове на Волині чотири. Пару років тому, мені  пощастило побувати на ще одному волинському Оріховому ( ось звіт про велопохід по озерах http://board.lutsk.ua/topic/142623-краєзнавчі-велопоходи-по-волині/?p=1052926006

 

Ймовірніше, що назва походить від водяного горіху – чіліму (рогульник плаваючий, чортів горіх)

 

200px-Trapa_natans_nut.jpg

 

На озері я його не помітив, але, можливо в старі часи цей горіх тут був поширений. 
Зараз ця рослина занесена в Червону книгу, а в давнину була дуже поширеною на водоймах України, Білорусії та Росії.  І наші пращури інтенсивно їх використовували в харчуванні. Згодом цей горіх почав зникати.

На Поліссі є ареали цієї рослини на озерах та водоймах Житомирщини, і ніби-то в Шацькому НПП.

У багатьох місцях, де тепер не росте ця рослина, знаходять її горіхи в шарах торфу. Горіх цієї рослини в давнину, ще в епоху пальових будівель, був одним з головних джерел харчування

 

Так виглядає горіх на водоймі ( фото з вікіпедії)

 

800px-Garden_lilypads.jpg

 

 

 

"... Внутри плода белое вкусное семя. Раньше чилим был широко распространен в России, и плоды возами продавали на рынках. В штате Кашмир в Индии примерно 40 тысяч человек пять месяцев в году питаются плодами чилима. Индусы едят их с солью и перцем, варят похлебку и пекут хлеб. Чилим специально разводят на острове Шри-Ланка, в Японии, Китае, на юге Африки до устья реки Замбези. Название озера Ньяса (Ю.-В. Африка) в переводе на русский язык означает "жилище водяного каштана".
Много лет назад в Краснодарском крае чилим продавали на рынке мешками и даже целыми возами...."

 

 

 

 

 

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Зібравши спорядження , машиною поїхали на озеро Засвяття (Засвятце)

Власник подвір`я, де ми лшали авто, порадив нам обов`язково  відвідати озеро Луки в Самарах. По йього словах, озеро з надзвичайено чистою  та лікувальною водою. Ніби-то навіть зі Світязя їдуть відпочивати на це озеро

 

 

Додаткова краєзнавча  інфомація про Ратнівський р-н 

 

http://volynrada.gov.ua/map/ratnivskii-raion

 

 

 

180569262.jpg

 

Далі проїхавши через Самари-Оріхові ( населення понад 1 тис чол) , їдемо на північ, через хутір Березники.

 

 

180569263.jpg  

 

 

180569264.jpg  

 

180569265.jpg

 

 

180569266.jpg

 

 

Від Березників піщаною дорогою через ліс до озера  Засвяття.

 

Нарешті і плесо...

 

180569267.jpg

 

 

далі буде...

 

 

 

 

 

 

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

озеро Засвяття виявилось дуже мальовничим.

 

Якщо подивитись на супутникових знімках та картах, то значна частина узбережжя озер Оріхового та Оріховця - це болото.

А от озеро Засвяття знаходиться серед лісу. Таке враження ,що цей ліс -  це острівець-узвищення серед заболоченої місцевості., а плесо - це ніби ,як провалля серед цього лісу.

Зрештою, так воно і є, озеро карстового походження.  Підземні води, розчиняючи гірські породи, утворюють під землею різні порожнини, що призводить до провалів. На місці таких провалів утворюються озера. Зазвичай карстові озера невеликі, округлої або овальної форми, і живляться підземними джерелами з цього провалля.

 

180569268.jpg

 

Узбережжя піщане, навколо озера мішаний ліс з грибами та ягодами.  Берег вище , ніж на Оріховому. 

Місцевість мені чимось нагадала субтропічний Крим. Молодий сосновий ліс та деревця ялівця.

 

 

180569272.jpg

 

180569270.jpg

 

 

180569271.jpg

 

 

Зовсім неподалік кордон, тому обов`язково треба мати паспорт.

 

на узбережжі грузький пісок. Чим не морський курорт?

 

180569273.jpg

 

 

На узвищеннях-дюнах суха еолова рослинність. 

 

180569274.jpg

 

180569275.jpg

 

 

 

 

Розміром Засвяття приблизно 0,75 км х 1 км. Максимальна глибина 9 м, середня 4 м. 

Площа дзеркала 58,4 га.

Глибини більше 1.5 м починаються  за 80-100 м від берега

 

Вода доволі чиста і приємна. Можливо, якби не було в з`єднання з Оріховцем, або , як ще його називають Малим Оріховим, то вода була би ще чистіша.

 

Берегова лінія здебільшого поросла очеретом та кугою, але кожні 50-100 метрів затишний пляж. Подекуди на цих пляжах були намети, стояли авто . Хоча озеро в цілому малолюдне. 

 

180569269.jpg

 

 

Оріхове та Оріховець суттєво відрізняються від Засвяття.. Особливо по глибинах. Між іншим, те , що середня глибина на Оріховому 1 м, а на Оріховці 20 см , лише підтверджує мою гіпотезу про ареал водяного горіху тут в давнину. Адже це сама ідеальна глибина для його розмноження. Можливо, горіх зник, коли прокопали  Турський та Оріхівський канал?...

 

З Оріховця йде канал в Білорусію, а там з`єднується з Дніпрово-Бузькою системою , а через неї з Чорним та Балтійським морем. Так що, маючи певний авантюризм та відповідні дозволи, можна допливсти до цих морей.

 

На відстані менше кілометра на схід від узбережжя Оріхового  проходить вододіл поміж басейнами річки Західний Буг (басейн Балтійського моря ) та річки Прип`ять (басейн Чорного моря).

 

 

180569276.jpg

 

 

До речі, ще одне озеро Засвяття , таке ж мальовниче , є на Рівненщині, неподалік озера Нобель. 

 

Як я вже згадував, є підстави вважати, що назва Святе , Засвяття сягає ще в язичницьку давнину нашого краю . Святих озер на Волині аж дев`ять.

В давнину озера вважались сакральними, їм поклонялись, храм просто неба.

 

Варто звернути на деякі ойконіми  поруч. Трохи західніше Оріховця  за урочищем Баранове вереття на карті можна помітити урочище Перуни, неподалік на Прип`яті є озеро Стрибуж ( Стрибог), східніше - село Мукошин ( Мокошин), вірогідно, пов`язаний з богинею Мокошою. За Радожичі я вже згадував.

 

Взагалі, ойконіми Полісся дивовижні. Ось деякі назви Ратнівщини: болота Ярево, Куновєдь, Жджар, Кінче, Буянівське. Урочища Радово, Вирла та інші.

 

 

далі буде...

 

 

 

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 1 місяць потому...

Після тривалої паузи продовжу розповідь.

Як епіграф, слова академіка Тутковського, дослідника Полісся, про якого я неодноразово згадаю нижче:

"Треба пам`ятати, що тут сила , сильніша від бомб та крові

 Це любов, любов до рідного краю.
І треба побажати, щоб ця любов збереглася на Україні...”
П. А. Тутковський

 

 Відпочивши годину-дві на озері, зготували обід. Але з`явились надоїдливі оси, які почали кружляти над нами та декілька разів вжалили.

Ми поспіхом зібралися  і рушили до озера Луки в Самарах.

 

Повернулись  через хутір Березники та  Самари-Оріхові, а там гравійкою до Самарів. По дорозі  повсякчас траплялись поодинокі хатини. 

 

180602055.jpg

 

180602056.jpg

 

 

180602058.jpg  180602057.jpg

 

 

 

 

Відомий вчений академік П.А. Тутковський досліджував Полісся.

Ще в 1899 р з"являється його стаття "Поліські вікна " про Оконські джерела, згодом " Про ліс Луцького повіту" , " Озеро Світязь і народні перекази про нього", " Кінцеві морени, валунні смуги і ози на південному Поліссі".

 

 " На галявинах трапляються зрідка злиденні сільця, при вигляді яких мимохіть стискається від жалю серце, - писав учений у "Поліських вікнах",

- сиротливо туляться під лісом низенькі, похилені  та почорнілі від сирості, погано збілені, сяк-так збиті ,

рублені хатинки поліщуків з маленькими вікнами, оточені жалюгідними подвір`ячками, стіни хатинок іноді для захисту від зимових холодів обшиті очеретом або соломою,

непривітне кладовище з кривими дерев`яними хрестами, на якому буквально ні билиночки, лежить біля самої дороги, інші сільця розмістились у чорному болоті.

Із здивуванням запитуєш себе, як можуть жити люди на цих похмурих, підозрілих трясовинах."

 

 

Нарешті видніється дзеркало водної гладі  озера Лука.

Озеро льодовикового походження. Довжина 2,4 км, пересічна ширина 0,56 км, площа 1,35 км², глибина до 10 м. Улоговина видовженоі форми. Береги низьки, на окремих ділянках заболочені. Живиться переважно поверхневими водами. Дно піщане, у північно-західній частині замулене. Поширена прибережно-водяна рослинність. Водяться лящкоропкарасьщука.

 

На узбережжі водойми  два села - Самари та Під`язовні. Село Самари займаэ майже половину берегової лінії озера.

Ми заїхали в центр села, де були залишки ранкового ярмарку. Зупинились біля церкви Святої Параскеви , 1830 р.Поряд дзвінниця 1876 р.Дерев`яна , хатинного типу. Збереглось оздоблення ХІХ ст.

 

180602059.jpg

 

 

У Самарах в 19 столітті на кладовищі побудована церква в ім’я Успіння праведної Анни – матері Пересвятої Діви Марії. Зведена в 1864 році на кошти прихожан.

У документах 1871 року відзначається, що з озера виловили 5 величезних каменів і їх використали як під фундамент цього храму. Й нині привертає до себе увагу фундамент цієї церви . Вона стоїть на п’яти величезних валунах червоного граніту, чотирьох дубових палях, які в діаметрі мають понад півтора метра.

 

На озері чимало відпочиваючих, вода кришталево чиста. Як нам  казали місцеві мешканці , "самаритяни та самаритянки", вода має лікувальні властивості.

Хати майже впритул біля озера, якийсь десяток-півтора метрів. Справжній курорт

 

180602060.jpg  180602062.jpg

 

 

180602063.jpg  180602065.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 


На протилежному березі сосновий ліс та узвищення під назвою "Мацеєва гора" 

 

180602064.jpg  180602061.jpg

 

 

Щодо назви села, то є переказ, записаний ще в минулому століття. У ньому говориться, що багато років тому рибалка Мацей поселився  на горі біля озера, яка згодом почала називатися Маційова. Пагорб із подібною назвою є на східному  березі озера Луки. Ловили, за переказом, давні рибалки великі соми вагою до трьох і більше пудів й здували їх у Варшаву та великі міста. Рибалок називали «сомарі», а опісля і село стало називатися Самарі. До речі, в документі за 1565 рік записано, що рибалки села Самарі за вільне ловіння риби в озерах малим волоком й за встановлення верш повинні платити данину в розмірі 2 золотих.

Ще один задокументований спогад свідчить, що у 1830 році на Маційовій горі рубали ліс і знайшли багато уламків зброї, людські кістки.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Трохи згадок з історії цієї місцевості :

Коріння  історії  села сягають у далеку давнину.Так, археологи М. М. Кучінко та Г. В. Охріненко у своїй книзі «Археологічні пам’ятки Волині» згадують про знайдені речі на місці сучасного села доби палеоліту, мезоліту та часів свідерської культури (IX-XIII тисячоліття до н.е.). Але перша писемна згадка про село, яке тоді називалося Самаровиче, відноситься до 1500 року.

Відстань від села Самари до районного центру дорогою з твердим покриттям через села Броди, Язавні складає . До залізничної станції Заболоття – . На півночі від села – державний кордон України з Республікою Білорусь. Функціонує прикордонний контрольно-пропускний пункт. Село розташоване на мальовничих берегах озер Луки і Бронно.

Багаті подіями і фактами сторінки історії с. Самари. На його території й поблизу знайдено сліди перебування прадавніх людей. Так, на березі озера Луки виявлені стоянки, одна з яких відноситься до пізньопалеолітичного періоду (10-8 тисяч років до нашої ери), інші – до Волинської неолітичної культури (5-2 тисячі років до нашої ери). На березі озера Луки зібрано понад 30 наконечників стріл, за допомогою яких полювали на оленів, чисельні скрепки. Окрім того, виявлено сліди поселення часів давньої України-Руси, які можна датувати IX –X століттями нашого часу.

 

Побут жителів села

 

В історії залишився унікальний документальний опис побуту та етнографії села Самари. Чоловіки в основному вище середнього росту, жінки – середнього, колір лиця мідний, очі сірі, волосся на голові і бороді русяве, ніс прямий, губи товсті. Майже в усіх на головах ковтуни, яких бояться відрізувати: мовляв, якщо їх обстригти , то та людина зразу осліпне, або оглохне. Ті щасливі чоловіки й жінки, які не мають ковтунів, волосся на голові підстригають, залишають лише один «хохол». Жінки цей «хохол» ділять на дві половини, опускають на плечі. Дівчата носять коси, які укладають навколо голови, прикриваючи їх білою простою пов’язкою, а інколи опускають коси на спину, які заплітають у три ряди і зв’язують червоною стрічкою на кінчиках.

У цьому описі перелічується одежа, яку носили в минулому столітті: чоловіки – сорочку, капелюх, свитину, ногавиці (штани), шапку, а жінки – сорочку, товсту спідницю, шерстяну свитку.

Лико та постоли заготовляли в травні. Чоботи мали лише багаті, взували їх по два рази на рік. Йдучи до церкви, чоботи несли в руках і взувалися поблизу храму.

В описі житла самарівців відзначалось, що вони, крім житлових будинків у селі, мають ще й хутори в лісі, де живуть повним господарством при своїх наділах. Літом село у зв’язку з цим стає безлюдним. Житло в селян в Самарах 19столітті є типовим для всієї Ратнівщини. Хати зроблені з великих колод без кори, накриті соломою, відзначає дослідник. Вікон двоє або троє. Піч зроблена з глини, але без димарів. Розміщена піч на правій стороні від входу в приміщення. Третину хати займають лавки для спання, влаштовані в тій стороні де піч.(рис.1)

Проти печі знаходиться «світець» - джерело світла в нічний час – поставлена колода до півтори метри в висоту, на ній лежить камінь. На камені палять соснові тріски – «лучину», яку заготовляють із старих соснових пеньків.

Ікон в хаті розміщені в кутку, нижче закіпченаї смуги, бо ж хати були курні. Стіл завжди знаходиться під образами. У господарстві часто є віз, в який запрягається один кінь за допомогою хомута та дуги.

До наших дійшов детальний опис в 1885 році спосіб харчування поселян с. Самари. Так, дослідник зазначає, що бідні для випікання хліба в житнє борошно добавляли ячмінне(ячне), вівсяне або з гречки, не відчищаючи їх від луски. Їли тричі на день. Десь о 8-й годині снідали, о годині чотирнадцятій був полудень, доїдали т, що залишилось від сніданку. На вечерю готували куліш із круп і картоплі.

Паску пекли із дрібного і добре просіяного житнього борошна. Формою вона нагадувала велике решето. Для кольору її мазали медом.

Ще одна цікава згадка про село є в книзі Д. К. Зеленіна: кладовищенська церква побудована на п’яти величезних валунах, які витягли у 1871 році із озера Святого. Однак старожили стверджують, що із озера Луки. Останнє найбільш вірогідно.

Вертаємося до історії села, яке в 19 столітті входило в Леліковську волость Ковельського повіту. За даними перепису 1898 року в селі і навколишніх хуторах,налічувалось 345 дворів й 2628 мешканців. За національною ознакою більшість українці, проживало тут і 60 євреїв. У самому селі жило лише 876 осіб, інші мешкали на хуторах.

У 20 – 30 роках 20 століття село включене в Кобринський повіт Польського воєводства. Влада утискувала населення. Селяни терпіли від різних штрафів, податків. Так, у районній газеті за 10 липня 1949 року є оповідь мешканця села Онопрія Баранчука, який пригадував, як у 1938 році пан Ліщинський забрав в нього воли тільки за те , що він буз дозволу ловив рибу в Турському каналі.

 

Ось старе фото Каменя-Каширського. Думаю, що село Самари сотню років тому виглядало подібно.

 

5151f236ceace.JPG

 

 

Між іншим, найстаріша хата Європи саме з села Самари (1587 р). Знаходиться хатина в музеї-скансені під Києвом в Пирогово.

Подібні курні хати , де топилось по-чорному, були поширені на Поліссі до кінція 19 ст. Ікони вивішували лише на свята, щоб не закоптились .

http://aistor.do.am/publ/vrjatuvati_najstarishu_khatu_evropi/1-1-0-2125

 

800px-%D0%A5%D0%B0%D1%82%D0%B0_%D0%B7_%D  800px-%D0%A5%D0%B0%D1%82%D0%B0_%D0%B7_%D

 

 

Неподілік озера Лука, з іншого боку села знаходиться озеро Броно з заболоченим узбережжям. На жаль, на це озеро ми не заїхали.

Броно – також має свою історію. За легендою, в селі жила сім’я рибака, одного разу батько із своїм маленьким сином - Броником пішли рибалити, та батько не догледів хлопчика і він упав у воду та потонув. Всі жителі села довго шукали тіло, але не знайшли. З того часу озеро називають в честь хлопчика – Броно.

 

Це гідрологічний заказник місцевого значення "Броно" - цінне озеро площею 26 га, з оточуючими болотами, покритими чагарниками та різноліссям з берези , вільхи, сосни, з різноманітними рослинними асоціаціями, серед яких переважають осоково-очеретяні та мохові угрупування. 

 

 

 

Далі, поїхали через село Язавні до озер Велика та Мала Близна .

Знову перетнули по містку  Турський канал

 

180602067.jpg

 

 

По асфальтованій дорозі поїхали черех ліс. Десь тут неподалік , в урочищі Криж , є обеліск Газіну В.П   https://sites.google.com/site/seloyazavni/news

 

Зустріли місцевих мешканців, і вони розказали, як доїхати до озер. Переконали нас, що дорога туди добра, машиною заїдемо. 

 

Але попереду нас чекали пригоди. Дорога виявилась непростою.

 

180602083.jpg

 

 

 

Машина повсякчас загрузала в піску, поки, врешті-решт, ми не засіли в піщанй пастці  повністю...

 

Далі буде...

 

 

 

 

 

 

 

 

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Цікава розповідь Павло.На Мацевій горі був ще десь на початку 2000-х років.Місцеві також розповідали про діда Мацея.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

До озер по лісовій дорозі вже лищалось небагато, якихось 1-2 км.

Але всі наші намагання вирватись з піщаного полону були марні - жигуль лише глибше заривався в пісок. Ми підкладали гілки, підкопувались - трохи виїдемо , і знову сідали в пісок.

Штовхали зі всіх сил - поки в мене з різкою біллю не хруснуло щось в коліні . Я , кульгаючи, сів на пісок.  Мінус один учасник...

 

 Ну що ж , треба шукати допомогу, самотужки ми звідсіля не виберемось . Я лишився з водієм біля машини, а дівчата з малим пішли за допомогою в село. До села через ліс біля 5 км. 

 

Коли ми цікавились в самаритян про цю двійку озер, ми чули різні відповіді. Хтось казав, що це райський куточок, оазис серед лісу, інший говорив - навіщо Вам те болото, на Луках вода чистіша.

Озеро Мала Близна розміром 400 м Х 250 м, Велика Близна - 800 м Х 250 м.

 

180603135.jpg

 

Озера входять до території гідрологічного заказника "Озерця" 

Цінний природний комплекс, що складається з озер льодовикового походження. Мала Близна площею 9 гп, глибиною 0,8 м, Велика Близна площею 23 га, глибиною 1,5 м, та оточуючих їх сосново-ялинових та березово-вільхових лісів віком 60-80 років, що зростають у вологому суборі. В підліску зростає ліщина та крушина, а також папороть, ягідники , зустрічається багно звичайне.

 

180603136.jpg

 

 

Знайшов декілька фото в неті

 

Мала Близна 

 

37662842.jpg

 

Велика Близна 

 

21347202.jpg

 

37664184.jpg

 

cb-P1010172.JPG

 

 

 

Коли дівчата дійшли до містка через канал - побачили тривожну картину . Біля води лежав скутер. А у воді лежало нерухоме тіло лицем вниз. Дівчата перелякались, почали гукати - ніякої відповіді. 

Аж нарешті тіло вспивло - це був п`яний вдрабадан дядко. На питання дівчат, навіщо він лежить у воді, той промичав : " Ммаюю прраво "

Далі вони зустріли ще декількох місцевих на скутерах , теж напідпитку.  Які сказали, що витягнуть нас скутерами , і десь помчали. Дівчата не звернули на них уваги, і пішли шукати трактор.

Через деякий час п`яні скутеристи   повернулись, знайти нас не змогли , що абсолютно не здивувало. :)

 

Нарешті, після тривалих пошуків знайшли водія затюнингованої волинянки-джипа, який погодився витягнути нашого жигуля.Троса не було, тому використали мотузку , якою ми прив`язували до багажника вантаж.

 Після декількох спроб нас виштовхати, нарешті він вивіз нас на асфальтовану дорогу серед лісу.

Виявилось, що нам невірно вказали дорогу, і далі була набагато легша дорога до озер. 

 

180603138.jpg

 

Ця пригода забрала у нас декілька годин. Вже сонце було низько, скоро почне сутеніти. 

Ми з полегшенням зітхнули, попрощалися з нашим рятівником.  Треба лише відв`язати мотузку, якою він нас тягнув, і прикріпити нею вантаж.

 Мотузку затягнуло вузлом намертво. Я попросив у мого товариша-водія викрутку, він дав мені в`язку ключів. Я намагався ключем розплутати вузол. І ключ погнувся навпіл...

 Це був ключ запалювання від авто... Треба було бачити наші обличчя в цей момент ....

Запасного ключа не було. Коли попробували вирівняти , він одразу зламався. 

Мізансцена - вечір, ми розгублені  в лісі Ратнівського району посеред дороги. Завтра всім на роботу...

 

180603137.jpg

 

 Зателефонували до знайомого автослюсара, той порадив шматочок ключа вставити в замок, потім запхнути іншу частину і спробувати завести авто. 

 

Що ми й зробили, авто не завелось, але додалось ще драйву до нашої пригоди  - СПРАЦЮВАЛА АНТИУГОНКА.... Кермо заклинило. 

 

Ми вже оглядаємося, де ставити намет . Але ж у нас майже немає води... тепер вже машину й на буксирі не завезеш, хіба на евакуаторі. 

 

Аж ось зупинили авто, їхала компанія з відпочинку з Великої Близни. І декілька чоловіків години дві намагалися різним інструментов розблокувати кермо. І їм це вдалось - підключили на дротиках запалювання. 

 

Все , машина завелась і поїхала. Урааа !!!!

 

Але пригода нас не відпускала - не працюють фари , а їхати в Луцьк прийдеться вночі. Заїхали в Язовні, де знову випадково зустріли нашого рятівника на волинянці. Він налагоджує нам світло - фари працюють . Урааа !!

 

 

Їдемо додому після стількох поневірянь. 

 Проминули озеро Теребовичі . Між іншим , варто згадати, що під час наполеонівських війн активні воєнні дії були на Поліссі, зокрема, в районі Самарів, Теребовичів і т.д

Історична довідка про село Теребовичі http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=5470:-450-1565&catid=15&Itemid=17

 

Вже в темряві доїхали до Ратного на заправку. Заглох акумулятор - змушені знову штовхати машину, щоб завести.

 

На півдорозі між Ратним та Ковелем , десь о 22.30 фари погасли і машина заглохла. Все, акумулятор здох...

 

Ми виштовхали машину на обочину. Виходу іншого немає - за посадкою ставимо при світлі ліхтариків намети на полі під сильним вітром.

Занавес ....

 

Зранку нам привезли акумулятор і ми , нарешті, приїхали в Луцьк. 

 

Як нагадування про подорож, лишилась травма коліна, яку я намагаюсь вилікувати вже півроку...

 

 Цей маршрут можна легко переформатувати на велосипедний, про що я напишу окремо. 

 

 

 

 

 

 

 

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 2 тижня потому...

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.



Hosting Ukraine
AliExpress WW


×
×
  • Створити...