Перейти до змісту

С Днём Защитника отечества!


OTAM

Рекомендовані повідомлення

1203715685_23.jpg

С Днём Защитника отечества!

Мы от всей души поздравляем всех мужчин с Днем защитника Отечества! Желаем легких преодолений любых препятствий, деловых успехов, новых творческих идей и жизненных побед!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • Відповідей 50
  • Створено
  • Остання відповідь

Ага, а тепер скажіть -- для скількох відсотків чоловіків з форуму 23 лютого це свято? Особисто для мене це абсолютно не свято. Приблизно на рівні 1 травня.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Для мене свято.Для тих хто служив у армії по-любому. не важливо у якій.Я служив у українській але ще зі школи 23 чісло було маленькім святом.Для мене 6 грудня і 23 лютого два просто приемні дні,є що згадати.Завтра з другом якій теж служив по-любому по 100гр випьем,покурим кальянчік та просто щось позгадуем.Вітаю всіх хто важає це чісло для себе осибливим,бажаю здоровья і вдачі у всіх справах.Гарного настрою.Сержант запасу spqr :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Навіть більшовик-українець Затонський ледве уник такої долі. Місто було віддано червоногвардійцям на розграбування. Член армійського комітету при «1-й революційній армії» С. Мойсєєв свідчив: «У саду палацу (Маріїнського. — М. І.), що був названий «Штабом Духоніна», розстрілювалося дуже багато людей без всяких підстав. Розстріли були представлені на розсуд самих червоногвардійців; розстрілювалися і солдати, які вийшли з госпіталю і не мали посвідчень…

Усі трупи були роздягнуті, і все зняте з них тут же розподілялося на очах у натовпу. Коли ж на місце розстрілів приїхав Муравйов і побачив, що його оточує натовп озвірілих червоногвардійців з награбованим майном, він нічого не сказав про те, щоб не грабували, а навпаки —закликав їх до подальших розстрілів, говорячи, що передусім і головне тепер — бути нещадним».

Ще одна цікава деталь: перед взяттям Києва Муравйов пообіцяв кожному з бійців по 100 тис. рублів, пораненим — по 500, сім’ям загиблих — до 1 тисячі рублів.

А що ж було в цей час під Псковом? Історики до цього часу на знайшли ніяких слідів бою. Правда, жертви серед німців були від вибуху снарядів на станції.

Навіть авторитетні радянські джерела, наприклад шеститомна «Історія Комуністичної партії Радянського Союзу», не дають чіткої відповіді: які ж героїчні події послужили приводом для святкування «Дня радянської армії». Переважно мова ведеться про те, що в лютому 1918 р. (іноді навіть називається дата 23 лютого) зорганізовані частини Червоної армії вели «героїчні бої» з німцями під Петроградом. Але коли спробувати з’ясувати, що це були за частини і що це були за бої, то тут починається «терра інкогніта». І це не випадково. Просто таких боїв (принаймні 23 лютого 1918 р.) не було. Якщо відкинути пропагандистське словоблуддя і звернутися до фактів, то вони такі: 18 лютого 1918 р. Німеччина почала широкий наступ на російському фронті. Причиною цього було те, що большевицька делегація не підписала мирного договору на переговорах у Бресті. 19 лютого більшовицький уряд (Совнарком) послав уряду Німеччини радіограму, де виявив бажання підписати мир. Однак згоду з боку німців на підписання договору (щоправда, уже на нових, принизливих для більшовиків, умовах) він отримав лише (зверніть увагу!) 23 лютого. У цей час, з 19 до 23 лютого, в газетах був опублікований декрет Совнаркому «Социалистическое отечество в опасности!». У Петрограді оголосили воєнний стан, а наступного дня почалася мобілізація петроградців у Червону армію. Тож 23 лютого було не більш як днем мобілізації, а не «героїчних боїв». Того ж дня більшовицький Центральний Комітет прийняв дуже «героїчне рішення» — підписати на принизливих умовах мир із Німеччиною. Отже, можна вважати 23 лютого днем своєрідної капітуляції більшовиків перед Німеччиною. Хоча в тій же «Історії…» туманно розповідається про якийсь «героїчний супротив» перших полків Червоної армії, загонів червоної гвардії і окремих революційних частин старої армії німецьким військам, які зайняли Псков, Ревель та інші міста, загрожуючи Петрограду. Де і як відбувався цей «героїчний спротив — згадувана «Історія…» мовчить. Таким чином, серйозних підстав для святкування 23 лютого як Дня радянської армії не було. Але чому більшовики призначили свято на цей день? — Їм важливо було приховати те, що 23 лютого вони фактично капітулювали перед німцями, підписавши ганебний Брестський мир.

Міф про «День радянської армії» нав’язувався протягом багатьох поколінь. До нього звикли, не особливо задумуючись над тим, що ми святкуємо. З часом це свято перетворилося на такий собі ґендерний «чоловічий день», який служив серйозним приводом для не менш серйозних застіль.

Це свято і далі продовжує жити на пострадянських просторах, зокрема і в незалежній Україні.

Росіян ще можна зрозуміти. Вони правонаступники СРСР, а значить, і його історії. А чи випадає нам, українцям його святкувати?

Як уже згадувалось вище, з грудня 1917 року Москва почала окупацію України. Чотири роки тривали Визвольні змагання. Хіба цим святкуванням ми не ображаємо священну пам’ять героїв Крут? Та, очевидно, міфи радянської пропаганди безнадійно зомбували старші покоління, яких можна ще зрозуміти. А чи можна зрозуміти нинішніх політиків, які, борючись за електорат, консервують радянські міфи, зраджуючи правду історії.

Вражає словоблуддя, наприклад, зі святкового привітання столичного блоку «Наша Україна», адресованого «Захисникам Вітчизни» за місяць до березневих виборів 2006 року: «23 лютого ми згадуємо славну ратну історію нашої Вітчизни і її столиці Києва, згадуємо імена Володимира Великого, Богдана Хмельницького, наших пращурів-козаків, юних героїв Крут. Ми вшановуємо героїв Великої Вітчизняної війни, які визволили Україну з-під фашистського ярма». Питається: чи не блюзнірство «славну ратну історію нашої Вітчизни» згадувати 23 лютого, а не 29 січня або 14 жовтня?

Історія — становий хребет нації, її самосвідомости. Виправімо, нарешті, свій «хребет» і будемо гідно жити на своїй землі.Будьмо Україцями і не будем святкувати, а вшануємо пам`ять тих хто загинув заради нас - мабутнього покоління!

©

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ага, а тепер скажіть -- для скількох відсотків чоловіків з форуму 23 лютого це свято? Особисто для мене це абсолютно не свято. Приблизно на рівні 1 травня.

не праздник для меня.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Навіть більшовик-українець Затонський ледве уник такої долі. Місто було віддано червоногвардійцям на розграбування. Член армійського комітету при «1-й революційній армії» С. Мойсєєв свідчив: «У саду палацу (Маріїнського. — М. І.), що був названий «Штабом Духоніна», розстрілювалося дуже багато людей без всяких підстав. Розстріли були представлені на розсуд самих червоногвардійців; розстрілювалися і солдати, які вийшли з госпіталю і не мали посвідчень…

Усі трупи були роздягнуті, і все зняте з них тут же розподілялося на очах у натовпу. Коли ж на місце розстрілів приїхав Муравйов і побачив, що його оточує натовп озвірілих червоногвардійців з награбованим майном, він нічого не сказав про те, щоб не грабували, а навпаки —закликав їх до подальших розстрілів, говорячи, що передусім і головне тепер — бути нещадним».

Ще одна цікава деталь: перед взяттям Києва Муравйов пообіцяв кожному з бійців по 100 тис. рублів, пораненим — по 500, сім’ям загиблих — до 1 тисячі рублів.

А що ж було в цей час під Псковом? Історики до цього часу на знайшли ніяких слідів бою. Правда, жертви серед німців були від вибуху снарядів на станції.

Навіть авторитетні радянські джерела, наприклад шеститомна «Історія Комуністичної партії Радянського Союзу», не дають чіткої відповіді: які ж героїчні події послужили приводом для святкування «Дня радянської армії». Переважно мова ведеться про те, що в лютому 1918 р. (іноді навіть називається дата 23 лютого) зорганізовані частини Червоної армії вели «героїчні бої» з німцями під Петроградом. Але коли спробувати з’ясувати, що це були за частини і що це були за бої, то тут починається «терра інкогніта». І це не випадково. Просто таких боїв (принаймні 23 лютого 1918 р.) не було. Якщо відкинути пропагандистське словоблуддя і звернутися до фактів, то вони такі: 18 лютого 1918 р. Німеччина почала широкий наступ на російському фронті. Причиною цього було те, що большевицька делегація не підписала мирного договору на переговорах у Бресті. 19 лютого більшовицький уряд (Совнарком) послав уряду Німеччини радіограму, де виявив бажання підписати мир. Однак згоду з боку німців на підписання договору (щоправда, уже на нових, принизливих для більшовиків, умовах) він отримав лише (зверніть увагу!) 23 лютого. У цей час, з 19 до 23 лютого, в газетах був опублікований декрет Совнаркому «Социалистическое отечество в опасности!». У Петрограді оголосили воєнний стан, а наступного дня почалася мобілізація петроградців у Червону армію. Тож 23 лютого було не більш як днем мобілізації, а не «героїчних боїв». Того ж дня більшовицький Центральний Комітет прийняв дуже «героїчне рішення» — підписати на принизливих умовах мир із Німеччиною. Отже, можна вважати 23 лютого днем своєрідної капітуляції більшовиків перед Німеччиною. Хоча в тій же «Історії…» туманно розповідається про якийсь «героїчний супротив» перших полків Червоної армії, загонів червоної гвардії і окремих революційних частин старої армії німецьким військам, які зайняли Псков, Ревель та інші міста, загрожуючи Петрограду. Де і як відбувався цей «героїчний спротив — згадувана «Історія…» мовчить. Таким чином, серйозних підстав для святкування 23 лютого як Дня радянської армії не було. Але чому більшовики призначили свято на цей день? — Їм важливо було приховати те, що 23 лютого вони фактично капітулювали перед німцями, підписавши ганебний Брестський мир.

Міф про «День радянської армії» нав’язувався протягом багатьох поколінь. До нього звикли, не особливо задумуючись над тим, що ми святкуємо. З часом це свято перетворилося на такий собі ґендерний «чоловічий день», який служив серйозним приводом для не менш серйозних застіль.

Це свято і далі продовжує жити на пострадянських просторах, зокрема і в незалежній Україні.

Росіян ще можна зрозуміти. Вони правонаступники СРСР, а значить, і його історії. А чи випадає нам, українцям його святкувати?

Як уже згадувалось вище, з грудня 1917 року Москва почала окупацію України. Чотири роки тривали Визвольні змагання. Хіба цим святкуванням ми не ображаємо священну пам’ять героїв Крут? Та, очевидно, міфи радянської пропаганди безнадійно зомбували старші покоління, яких можна ще зрозуміти. А чи можна зрозуміти нинішніх політиків, які, борючись за електорат, консервують радянські міфи, зраджуючи правду історії.

Вражає словоблуддя, наприклад, зі святкового привітання столичного блоку «Наша Україна», адресованого «Захисникам Вітчизни» за місяць до березневих виборів 2006 року: «23 лютого ми згадуємо славну ратну історію нашої Вітчизни і її столиці Києва, згадуємо імена Володимира Великого, Богдана Хмельницького, наших пращурів-козаків, юних героїв Крут. Ми вшановуємо героїв Великої Вітчизняної війни, які визволили Україну з-під фашистського ярма». Питається: чи не блюзнірство «славну ратну історію нашої Вітчизни» згадувати 23 лютого, а не 29 січня або 14 жовтня?

Історія — становий хребет нації, її самосвідомости. Виправімо, нарешті, свій «хребет» і будемо гідно жити на своїй землі.Будьмо Україцями і не будем святкувати, а вшануємо пам`ять тих хто загинув заради нас - мабутнього покоління!

©

Ну і до чого це,для тебе не свято ну и тусуйся.Умник херов

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сержант запасу, ти якою мовою пишеш?:()для мене не свято. як не свято 6 грудня. я не служив. не хотів, відкосив. і вважаю вітати з цими святами лише за те, шо у тебе є "пензлик" в штанах -- це дещо тупо. Свята- як пережиток мілітаризованого в минулому суспільства.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Шановний сержант запасу якщо ваш інтелектуальний рівень нічого розумнішого не дозволяє написати, або відповісти хоча б без образ, шо тут зробиш. Людину не поміняєш. Для вас свято - святкуйте. А отой пост - моя точка зору. І він якраз в тему.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сержант запасу, ти якою мовою пишеш?:()для мене не свято. як не свято 6 грудня. я не служив. не хотів, відкосив. і вважаю вітати з цими святами лише за те, шо у тебе є "пензлик" в штанах -- це дещо тупо. Свята- як пережиток мілітаризованого в минулому суспільства.

Тобі не по... якою я мовою пишу.Відкрий свою тему і там висловлюй свій "понос".В Ліпінах справку дали чі в лікарні на анурезі виїхав?

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

З днем народження нашого президента!

Ура!

ЗІ все одно ж нап'ємось :(

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Шановний сержант запасу якщо ваш інтелектуальний рівень нічого розумнішого не дозволяє написати, або відповісти хоча б без образ, шо тут зробиш. Людину не поміняєш. Для вас свято - святкуйте. А отой пост - моя точка зору. І він якраз в тему.

Ти свою точку зору копірнув непогано.Sorry емоції.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сержант запасу, ти якою мовою пишеш?:()для мене не свято. як не свято 6 грудня. я не служив. не хотів, відкосив. і вважаю вітати з цими святами лише за те, шо у тебе є "пензлик" в штанах -- це дещо тупо. Свята- як пережиток мілітаризованого в минулому суспільства.

Тобі не по... якою я мовою пишу.Відкрий свою тему і там висловлюй свій "понос".В Ліпінах справку дали чі в лікарні на анурезі виїхав?

обійшлося і без Ліпін, і без Енурезу(звертаю увагу твою на правильне написання цього слова). ти висловив своє ставлення- ми своє. до речі, без хамства, на відміну від тебе.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Давайте попробуємо не сваритися і не флудити. Зараз буде з'ясування стосунків і т.д. Я розумію що в кожного є своя точка зору, яку 100 % треба відстояти, не здати позиції :(. Але тільки мирним способом і без війни.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ага, а тепер скажіть -- для скількох відсотків чоловіків з форуму 23 лютого це свято?

Для меня этот день всегда был есть и будет праздником. У отца День Рождения.

Да и День Защитника Оттечества у меня раздражения не вызывает...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

з самого ранку розвели сварку!!

я сприймаю 23 лютого як: 1. не день захисника вітчизни, а просто свято МУЖЧИН, неважливо, служили вони в армії чи ні. (у нас же ж є день Клари Цеткін :())

2. Ну і звичайно як день ангела всіх Валентин:()

тому...

хлопці! чоловіки! мужчини!

бажаю бути гідними захисниками в першу чергу своїх близьких, рідних та коханих. а держава хай почекає..)))

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

У Армії не буває без війни.Тема почіналась з поздоровлення а не з коментів кому і що треба від цього дня.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

хлопці! чоловіки! мужчини!

бажаю бути гідними захисниками в першу чергу своїх близьких, рідних та коханих. а держава хай почекає..)))

О! Первая девушка с форума, которая просто так взяла и поздравила мужчин! :) Спасибо! :(:)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

пользуясь случаем вас всех поздравляет офицер запаса бронешланговых войск

f23.jpg

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

повад напиццо!
схоже що для таких як ти навіть повода не потрібно

2 All:

Я не проти щоб було "свято чоловіків", чи "День батька". Я тільки проти, щоб його асоціювали якимось чином з армією, з війнами і т.д. Військовий -- це всього лише одна з тисяч професій, якими займаються чоловіки (і жінки, до речі, також). Ми ж не називаємо 8 березня "днем повій" тільки тому, що деякі жінки мають таку "професію"! Такщо я ЗА таке свято, тільки не 23 лютого, щоб не було асоціацій з військом.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

І зовсім це не свято, а так собі, привід для декого напитись. Фтопку!

пс: армія — зло!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.




×
×
  • Створити...