Пішоходні походи по Волині

[ODZER]

Знайшов чудовий звіт походу по нашому Поліссю "Болотами Волині". Рекомендую!

Єх, знайомі місця!...

http://tourist.kharkov.ua/xtreport/-Bolotami-Volyni

[Navigator]

В місця біля Стоходу я здійснив свій найперший самостійний похід. Це було в 1994 році, мені тоді було 20 років. Ночував на північний-захід від Черська. В лісі мені було страшнувато, то я перебрався через протоку на невеличкий острів на Стоході і там спав)). Цілу ніч навкруги щось плавало і хлюпало. А в 1999 році проїзжав на велосипеді по стежкам і дорогам з Поворська на Стобихву. Екзотичні місця! Є фото, але плівочні.

[ODZER]

В місця біля Стоходу я здійснив свій найперший самостійний похід. Це було в 1994 році, мені тоді було 20 років. Ночував на північний-захід від Черська. В лісі мені було страшнувато, то я перебрався через протоку на невеличкий острів на Стоході і там спав)). Цілу ніч навкруги щось плавало і хлюпало. А в 1999 році проїзжав на велосипеді по стежкам і дорогам з Поворська на Стобихву. Екзотичні місця! Є фото, але плівочні.

Класно !!! Розкажіть детальніше.

Те що хлюпало та плавало - там багато бобрів , видр, є норки, горностаї, і напевне... водяники та русалки. Сподіваюсь, що хлюпали не духи загинувших вояк першої світової....

Взагалі, по Маневиччині можна робити шикарні велопоходи. Електричка до Ковеля, а звідтіля електричка до Сарн, можна почати та завершити маршрут на залізниці.

Я ще викдадав розповідь про маршрут , вказаний вище в в пості # 51 ось тут http://board.lutsk.u...-kovelskii-r-n/

с. Бережниця ( Маневицький район) - переправа через плавні та заболочені протоки Стоходу - село Стобихва(Камінь-Каширський р-н) - озеро в урочищі Хатки - болото Бережницьке - урочище Караван та урочище Сліпота - військовий авіаційний полігон - озеро Чорне ( Сліпе-2) - урочище Татарська гора - озеро Поворське - село Поворськ (Ковельський р-н)

[Navigator]

Так, мандруючи велосипедом, я часто використовував залізну дорогу. Улюблені станції висадки в мене є Голоби, Ковель, Любомль... А ви їздите велосипедом? Не зустрічав у вас таких описів. Я велосипедом більше люблю ніж пішки. Прохідність ненабагато менша, зато мобільність і за спиною непотрібно нічого нести. Їзжу на звичайному "Мінську")) У мене на стіні вісить карта Волині. На ній я недавно позначив всі місця ночівок, піднявши свої "архівні" записи)) На Стоході в мене було 9 ночівок під час сплавів, вело і мото походів, ну і пішки.

Куди плануєте навесні? Я недавно машиною їздив на Кормин. Машину лишив біля моста на дорозі Берестяне-Знамирівка і пів дня лазив по залитій і замерзлій заплаві Кормина і Стрипи. Кормин розлився місцями до пів-кілометра.

[ODZER]

Приємно , що є люди, які теж цікавляться нашим краєм.))

Розкажіть про Ваші мандрівки, хоча би коротко опишіть маршрути, а краще більш детально - було би дуже цікаво почитати.

На велосипеді я не подорожую. Поки що, але в планую в майбутньому.

От би наші велотуристи написали би розповіді про велопоходи по Волині !

Поки що про весняно-літні плани боюсь наперед щось говорити. Заплановані походи-сплави є, ящо всі обставини будуть благоприємними, то можливо, вдасться реалізувати

Великий перевага походів по нашому краю - можливість вкластись в формат уікенду. В Карпати ж на 2-3 дні в похід їхати немає змісту , треба хоча б тиждень.

І бюджет походів мінімальний (якщо є спорядження) - 80 -120 грн на два дні вистачить і на дорогу і на харчі.

[Alpo]

а хто тут організовує походи?

[ODZER]

у травні 2012 пройшлись по такому маршруту:

с. Угли - с. Кашівка - с. Софіянівка - озеро Світле (Іванівське) - зоологічний заказник "Рись" - с. Череваха - джерела біля с. Череваха - смт. Маневичі.

Протяжність 48 км

Дата: 19-20 травня 2012 р

Ідея маршруту :

оглянути великий лісовий масив-пущу, подивитись залишки фортифікацій першої світової війни, оглянути декілька заказників : Кашівський, Рись, Софіянівський резерват, «Урочище джерела», пройтись по місцям ймовірного проживання рисі, оглянути витік річки Череваха(12 природніх джерел)

На світанку виїзджаємо рейсовим автобусом з Луцька до села Угли (Ковельський р-н).

Одного разу, ми з цього села вже розпочинали маршрут, тільки водний , по Стоходу, до села Заячівка

Ось звіт цього cплаву http://riverbros.in...._Zajach-vka.pdf

Біля Углів Стохід робить різкий розворот на північ. Село знаходиться ніби в кутку, колись це була межа Ковельського повіту, звідсіля і назва.

Поки набирали запас питної води з криниці, розговорились з місцевим дядьком. Розповів, що за селом знаходилась панська гуральня, нещодавно хтось знайшов обабіч дороги закопаний глечик зі срібними кронами.

. Історична довідка про село Угли

( з книги «Волынь в описании городов, местечек и сел», Теодорович, 1903 рік)

Село Углы очень древнее, В половине 16 века оно составляло владение дворян Семашков. В 1568 вдова Кременецкого старосты София Семашко. уступила хутора в с.Углы и Сельце зятю своему,Василию Павловичу, впредь до уплаты приданого за дочерью.

В 1573 г. Князь Андрей Курбский, владелец обширного Ковельского имения, жаловался в Луцкий суд о том, что Василий Павлович, под предлогом изыскания чего-то, напал на слуг и крестьян его, кн. Курбского, подверг их побоям и грабежу и грозил топить их в реке.

В 1591 г село принадлежало дворянину Матвею Малинскому. До 1640 оно принадлежало Малинским. После оно перешло к князю Иосифу Сапеге, жена которого, продала его в 1802 году вместе с окрестными селами дворянину Фоме Закашевскому. Потом оно перешло к дворянину Довгелло, который в 1892 году продал его русскому помещику Сироткину, нынешнему его владельцу

Якщо поглянути на карті – це величезний лісовий масив-пуща у формі трикутника з довжиною граней до 30 км. Ліва грань – Стохід, права – траса Луцьк-Маневичі, третя грань вверху – залізниця Ковель –Сарни.

По центру цього масиву, як острівець серед зеленого моря, лише одне село – Софіянівка, декілька сіл на окраїні.

На карті позначена крапочками нитка маршруту :

В давнину, все Полісся було одним густим пралісом серед боліт річок та озер.

Згодом , з часів Речі Посполитої ліси інтенсивно вирубувались – деревину везли на продаж возами, річками. Вирубували ліс і для виготовлення поташу, смоли, скла і т.д

Згодом з лісів почали зникати тури, за ними зубри та інша дичина.

Хоча саме у Шацькій пущі відбувався масовий відстріл дичини та соління м`яса в бочках напередодні Грюнвальдської битви

Особливо інтенсивна експлуатація лісових ресурсів була у другій половині 19 ст при появі залізниці та допоміжних вузькоколійок. За короткий період було вирубано 45 % площі

З книги В. Лазарука «Сині очі Волині»

«…Середньовічна пуща лякала не лише звіром, а й несходимими просторами. Ось побіжний погляд на неї з кінці 19 ст в інтерпретації Ореста Левицького: «Лихі перешкоди стрівали трохи не на кожному кроці: то зламане бурею дерево загороджувало шлях, то враз нежданно з'являлось на дорозі чимале провалля, розмите недавнім дощем. Ще вдень сяк-так посувались упере, а коли смеркалося , то ставали табором і всю ніч палили вогнище , бо в лісовій гу­щавині раз у раз страшенно вили вовки, ревіли ведмеді і хрюкали дикі сви­ні. Села траплялись дуже рідко, не зустрічаючи живої душі в цих віковічних пущах, а коли іноді попадався на очі якийсь бродячий мисливець або бортник, то, побачивши чималий гурт озброєних вершників, з ляку зникав в гущавині . Інколи бори переривались, і на десятки верст тягнулись болота й нетрі, що по­росли дрібним лозняком, - не пересихали навіть літньої пекучої доби. Тут їзда була ще важча, коні грузли в багні, а люта мошка й комарі хмарами носились над людьми й скотиною і не давали їм спокою «

Продовжу далі. Проходимо через місток на Стоході, далі досліджуємо узбережжя, але слідів траншей не помітили.

Між іншим, саме в районі села Угли в першу світову воював гетьман Скоропадський, про що він згадує у своїх мемуарах.

Заглиблюємося у лісову гущавину по лісовим піщаним дорогам. Їх тут чимало, можна заблукати, що ми зразу успішно і зробили. Я дивлюсь на компас і карту , і абсолютно нічого не можу второпати. …З»явилась підозра – чи не глючить компас. Завжди в похід беру запасний. Пам»ятаю, як знайомі розчавили випадково в Карпатах компас і блукали три дні.

Дійсно, компас глючив – у нього помінялись полюса! І я згадав, він лежав дома неподалік неодимового магніту… Так от в чому причина…

Далі все пішло гладенько по карті. Пройшли поряд з вирубками, через зарослі лохини(голубіки), або ще їх називають на Маневичччині «буцяхи». В симбіозі з лохиною завжди росте багно(багульник). Якраз був період цвітіння – з багна смачний і корисний чай.

Але частенькоу збирачів лохини починає боліти голова – це специфічна дія квітів багна. Вони мають токсичну дію.

Ми в ландшафтному заказнику «Кашівський».

Рідкісний на Волині природний комплекс, що включає цінні соснові бори з домішкою берези бородавчастої , де зростає папороть, лохина, чорниці, брусниці, конвалія травнева, сон широколистний. Місце розмноження тетерука та орябка(рябчика)

Несподіванка - джерела !

Далі неспішно крокуємо в напрямку села Кашівка

кущик ялівцю

Історична довідка про село Кашівка

( з книги «Волынь в описании городов, местечек и сел», Теодорович, 1903 рік)

Кашовка еще в 17 веке именовалась Кашовградом. Она принадлежала пану Яну Кашевскому, который в 1634 году получил от короля Сигизмунда привилегию на учреждение здесь местечка. Кашевский внес в уряд замка Луцкаго заявление, что новосаженное им местечко не подлежит уплате подымной подати, на основании льготы, дарованной королевской привилегией.

Вышеназванный Ян Кашевский был староста Щершевский, мечник Волынский, маршалок сеймика 1653 г. Брат его Александр был членом Луцкого православного Крестовоздвиженского братства.

В конце 18 века местечко принадлежало Гр. Мошинским, от коих оно перешло к родственникам их дворянам Уздовским, кои и ныне им владеют.

Місцевий мешканець порадив нам кращу дорогу на Софьянівку.

- А через два кілометри буде цвинтар воєнний в лісі , - згадав чолов»яга

- А що за цвинтар? Не першої світової часом?

- Да, то ше за Польщі німці платили гроші , щоб перезахоронити солдатів

Цвинтар був невеличкий,похилились трухляві дерев»яні хрести. Одна могила розкопана. І дуже даремно хтось шукав скарби , адже це перезахоронення.

Дорога до Софіянівки доволі непогана.

Перед селом лише змочили ноги у ставку – вирішили, що вже скупаємося на озері Світлому.

Село Софіянівка занедбане, ще в 1991 році тут було 180 мешканців.

Сьогодні їх фактично 38 (це лише зареєстровано 61). За 20 літ число жителів зменшилось майже у п'ять разів. На все село — лише три чоловіки. А якщо про вік говорити, то це в основному — пенсіонери.

Розвалений клуб

Велика пасіка, здається, належить лісництву.

Закортіло купити молока - а в селі немає жодної корови !

СОФІЯНІВКА ( з книги «Маневичччина – наша маленька батьківщина)

(історичний факт)

Назва села в повній мірі пов’язана з династією князів Сангушків Ковельських, які правили в Ковелі та в навколишніх землях у ХІУ – ХУІ століттях упродовж 166 років.

Князь Василь Михайлович Сангушко в 1520 році одружився на князівні Зофії(Софії).

Його син князь Григорій Васильович Сангушко також мав дружину Софію (1590 р.)

Сангушки родичалися, об’єднувалися з іншими родами за рахунок шлюбних відносин. Таким чином поєднала свою долю з Федором Заславським Софія Андріївна Сангушківна.

Заснувавши невеликий мисливський маєток для власного задоволення, князі без будь-яких вагань назвали його ім’ям Софії.

Так чи інакше, але село залишилось провінційним. Невеличке, серед лісу – воно збереглося до наших днів, як улюблене місце мисливців.

http://www.volyn.com...cle=0&arch=1338

Звертаємо на озеро Світле, на окраїні – Софіянівське лісництво.

Далі лісовими стежками через загальнозооологічний заказник «Софіянівський резерват»

Ціннна відтворювальна ділянка різних видів мисливських тварин. З рідкісних рослин тут зустрічається плаун річний, з тварин – лелека чорний, пугач, змієїд, скигляк, занесені до Червоної книги України.

Часу було обмаль, хотілось ще засвітло попасти на озеро Світле.

Комарі тут термоядерні, зате стимулюють енергійний темп походу. Сполохнули зграйку косуль, і ось ми поряд в озерцем.

Справжня назва – Іван-озеро або Іванівське. Поряд було село Іванівське, ймовірно, що назва села походила від озера. В районі було два села з такою назвою, одне перейменували на Світле. Так і на картах виникла назва озера Світле.

Плесо невеличке, на узбережжі чимало велетенських ялин,…і комарів теж чимало…

Поставили намет, після вечері біля вогнища, вже в темряві я пішов потеревенити з місцевими рибалками.,які приїхали на ніч ловити канадського сомика.

Розповіли , що на окраїні озера є джерело. Саме тому вода в водоймі студена, навіть в спеку прогрівається лише 20 см на поверхні.

Навіть в люті морози озеро не замерзає. Рибалка сказав , що глибина 70 м. Далі розповів історію про походження назви.

Справжня назва озера - Іванівське або Іван-озеро. Нібито колись озера тут і не було. А на Івана Купала місцевий чолов"яга приїхав набрати землі торфової. І земля розверзлась , і з"явилось озеро.

Взагалі , подібних історій на Волині багато. Сама популярна - що колись була церква, але люди грішили, і церква провалилась в безодню . та на місці храму з"явилось озеро. І часом до сих пір чути з під-води церковні дзвони.

Хоча насправді, на Волині не рідкість, коли зненацька з»являлись величезні карстові провалля. На ділянці залізниці Ковель Сарни на початку 20 ст провалля під колією з»являлись десятки разів, що дуже занепокоювало залізничних чиновників.

Вночі цілу ніч, як вартовий, над нами ухала сова ( филин). Зранечку , в пошуках джерела, зустрів ще одного рибалку. Цей розповів більш реалістичні історії. Що глибина озера 22 м. І походження назви більш прозаїчне

Ще він розповідав, що коли будували бетонку Варшава-Київ(а ця дорога за 3 км від озера), то з дороги возили вантажівками пісок, а бульдозер згрібав його в водойму. Намагались зробити пляж. Через тиждень від піску й сліду не лишилось, все пішло в безодню.

Обійшов озеро по периметру. Берег заболочений, буреломи з повалених стовбурів ялин висотою 20 м. На краю озера побачив було підводне джерело, звідки ми набрали запас води.

Між іншим, Іван-озеро саме глибоке в Маневицькому районі. Походження - карстове

джерело

Шлюбні ігри безногих ящірок-веретениць( мідянок).

Поряд з озером залишки бліндажів .Це зрозуміло – поруч питна вода.

Далі від Іван-озера 2км шляху і ми на трасі Варшавка.

Звідтіля звернули в ліс до заказника »Рись».

Зоологічний заказник Рись розташований в Борівському лісництві Городоцького держлісгоспу (Маневичський район Волинської області). Площа - 320,5га. Це найбільший за площею ялиновий ліс Українського Полісся. За своєю структурою він нічим не відрізняється від біогеоценозів тайги. Із рідкісних видів флори Полісся тут зростає бореальний вид на південній межі ареалу цірцея альпійська.

Зустрічається рись, а також вовк, козуля європейська, кабан дикий, лось, лисиця

Ми йшли, а ялин все не видно, Як виявилось, на карті заказник позначений був невірно.

Десь він північніше…

Інфо звідси http://dklg.kmu.gov....05&cat_id=32888

Від Рисі походить і залізнична станція Рись на гілці «Ковель-Сарни» (поблизу села Троянівка Маневицького району (Волинь), будуючи залізничне полотно, побачили рись, яку зацікавило незвичне будівництво, і з’явилася станція на її честь). Неподалік цього ж села (Боровецьке лісництво) вже нещодавно, після утворення охоронного заказника Рись, так стали називати й лісове урочище, де найчастіше бачать таємничого звіра.

Дійшли до села Череваха. В околиці села заказник

Це виток річки Череваха, 12 природніх джерел.

Джерела вже добряче замулені.

Від Черевахи до Маневич. Звідтіля маршруткою додому.

Відео походу

Слайд-шоу

Слайд-шоу сплаву по Стоходу "Угли-Заячівка"

[ODZER]

шкода, в попередньому пості відео з глюком...

[ODZER]

Пізнавальний звіт по паломницьким маршрутам до Почаївської лаври http://board.lutsk.ua/topic/138765-palomnictvo/

Сподіваюсь, ця розповідь надихне інших на подібні звершення

[ssobol]

Дякую ODZER за маршрут по Озерянському намисту.

Ходив ще в травні місяці.

З'явилось трохи часу на роботі - вирішив відписатись

Приїхали в Ковель і виявилось що маршрутка Ковель - Пересіка 1 та 2 травня не ходить.

Прийшлось їхати до Турійська, пересісти на маршрутку до Купичіва, а далі вже пішки.

Тому на нитку маршруту ми вийшли зі сторони Сушибаби.

Заночували на Бережистому, намет поставили прямо піщаному на пляжі. Погода була не дуже тепла, тому ми нікому не заважали.

Пляжі(2 шт.) насипані недавно, мабуть в цьому році, один одразу з виходу від Сушибаби, другий - якщо рухатися по берегу проти годинникової стрілки метрів через 150.

Пісок чистий, захід в воду розчищено і зроблені кладки досить широкі; зранку двоє хлопців років 12 вудили рибу, але нічого, здається, не упіймали.

Прямо біля пляжу - накриття для охочих посидіти на природі, правда з-за цього і сміття досить багато... Ми трохи поприбирали і перепалили все, що горить, решту поскидали в смітник.

На другий день повністю обійшли Пісочне, турбаз там і правда багато, ніде наметом приткнутись біля берега.

Але ми і не збирались там зупинятись, пішли далі чітко по вашому маршрутові без другої стоянки.

Перед озером Пересіка трохи побродили по болоту

А от далі ми трохи заблукали, вийшли до села.

Перед селом зустріли пастуха, симпатичний дідуган, подивився як ми легенько одягнені - навіть горілочки нам запропонував

Питали і в нього і в селі - ніхто там назв Гнялбище і Погоріле не знає.

Пощастило натрапити на двох хлопців які після того як подивились на мапу сказали що Гнялбище - це Данилове.

Отаборились ми теж біля пустого будиночка з кладкою поряд.

Ставив намет я вже по дощу, який не припинявся до самої ночі.

Взагалі на всіх озерах досить важко знайти місце для табору близько до води,- до берега не підійдеш(заболочено) щоб оглянути все озеро і вибрати місце...

Приходилось кожен раз майже повністю обходити озера по периметру.

Але це один з факторів походу

Так як ми за другий день пробігли більшу половину маршруту - третій день ми відпочивали.

Та і погода трохи підвела: мало того що дощ йшов півдня, то ще й холод був собачий.

Я на ніч знімаю годинника, щоб вранці глянути на температуру, так в останню ніч було -1!

Я змерз, навіть коньяк куплений в селі не допоміг

Вразила дуже чиста вода в Даниловому(в Бережистому і Пісочному вода була трохи жовта), ми її навіть сиру пили. Таку чисту воду бачив тільки ще в дитинстві, в 80-х на Удаї(в Прилуцькому районі, Чернігівщина), в мене там бабуся жила.

Ми тоді в Удаї раків ловили прямо з човна підсакою на глибині до 1,5 м, видно було абсолютно все.

В день від'їзду хоч дощу вже не було, склав сухий намет і на маршрутку.

Озеро Озерянське ми бачили тільки з вікна маршрутки.

В Ковелі на нас вже дивились як на бомжів, мабуть там ще не звикли до вигляду туристів в кінці маршруту

В Симферополі і Івано-Франківську на нас так не дивились.

Але Симферопіль поки що відпав, тому ми і вибрали Волинь.

Ще раз дякую ODZER за дуже детальні і мальовничі описи маршрутів по Волині.

Дай Бог не останній раз у вас!

[ODZER]

Дякую! радий що ви пройшли по цьому маршруту. Ще б фото побачити...

В нас ще декілька сплавів та походів за останні два роки, але руки не доходять зробити гарні звіти:

Сплави:

- річка Вижівка ( від Старої Вижви до Ратно) - двуденка

- Стохід ( перетин з трасою Ковель-Луцьк - село Угли) - двуденка

- річка Уборть (Житомирська область) від Олевська до Майдана Копищенського - 4 дні

- річка Цир (Любешівський р-н) від села Бірки до озера Люб"язь - триденка ( територія Нац парку "Прип"ять-Стохід)

- по Турії-Прип"яті ( від села Тойкут до хутіра Люботин) -4 дні

- по Ікві та Стиру ( з Дубно до Вербаїва) -3 дні

Пішоходний:

по району Черемського заповідника ( Маневицький р-н) . від с. Грива - озеро Лісне - Черемський заповідник - урочище Сюзанка - озеро Гривенське - село Лишнівка - озеро Веприк - озеро Біле( Маневицький р-н) - озеро Тросне

Сподіваюсь, знайду таки час і підготую розповідь...

[ssobol]

Два піщані пляжі з протилежного берега на Бережистому

[ssobol]

Наша стоянка на лівому пляжі з попередньої картинки(вихід з Сушибаби - на правий пляж)

[ssobol]

Ще декілька фото з нашого походу.

Захід сонця на Бережистому, озеро Пересіка.

[ssobol]

Решта фоток з Данилового.

Зверніть увагу на пляшки: в меншій вода з криниці в Сушибабі, а в більшій - з Данилового.

Ну і борщ. Ми завжди, хоч би куди не ходили, один раз на похід варимо борщ

[Dima 07]

Дуже гарні фото.

[PanTolik]

Нарешті розповім про похід по Цуманській пущі.( вересень 2010 р)

..............

Знайшли місце на узліссі біля заболоченої поляни , де і влаштували табір.

Після вечері ще довго лежу біля вогнища, розморений від тепла полум"я і гарячого чаю.

Вже у суцільній темряві в наметі слухаю звуки лісу - неподалік ухає сова-пугач, десь поодаль сваряться чи лиси , чи барсуки – то верещать, то гарчать, певно щось не поділили.

Уночі мені приснився в`язкий , гнітючий кошмар. Ніби біля нашого намету бродить в сутінках якась істота, схожа чи то на темну хмарину, чи на згусток-тінь. І я чомусь знаю, що це Мара, і вона нам зовсім не рада. Усвідомлюю, що треба пошвидше збирати манатки і тікати звідсіля.

Прокинувся серед ночі… Абсолютна темрява, дістав мобілку – о пів на четверту… У тьмяному світлі телефона бачу - дружина лежить з відкритими очима.

Наш діалог:

- Тобі щось снилось?

- Так....

- А що ???

- Не розкажу.. А тобі що?

- Давай поговоримо про це зранку…

Лежимо обоє в абсолютній темряві, і в абсолютній тиші , аж в вухах дзвенить. Хоч би сова гукнула.

Розумію, що ми у самому серці лісових нетрів…

Чомусь пригадався фільм «Відьма із Блер»…

Довго не міг заснути…

далі буде...

Трохи думав про ту Мару, і хочу висловити свою здогадку. Ви зупинились у заболоченій місцині в лісі, де ростуть всякі трави-мурави. Чи не було там чутно запаху багна звичайного (рос. багульник)? В книзі "Від рослини до людини" Іван Носаль пише, що ця лікарська рослина корисна при поміркованому вживанні, але при надмірі ароматів її ефірна олія може одурманювати і пригнічувати нервову систему аж до паралічу. Тому не виключено, що ця описана вами Мара має цілком пристойний і скромний вигляд:

[ODZER]

Нарешті розповім про похід по Цуманській пущі.( вересень 2010 р)

..............

Знайшли місце на узліссі біля заболоченої поляни , де і влаштували табір.

Після вечері ще довго лежу біля вогнища, розморений від тепла полум&qнuot;я і гарячого чаю.

Вже у суцільній темряві в наметі слухаю звуки лісу - неподалік ухає сова-пугач, десь поодаль сваряться чи лиси , чи барсуки – то верещать, то гарчать, певно щось не поділили.

н

Уночі мені приснився в`язкий , гнітючий кошмар. Ніби біля нашого намету бродить в сутінках якась істота, схожа чи то на темну хмарину, чи на згусток-тінь. І я чомусь знаю, що це Мара, і вона нам зовсім не рада. Усвідомлюю, що треба пошвидше збирати манатки і тікати звідсіля.

Прокинувся серед ночі… Абсолютна темрява, дістав мобілку – о пів на четверту… У тьмяному світлі телефона бачу - дружина лежить з відкритими очима.

Наш діалог:

-         Тобі щось снилось?

-         Так....

-         А що ???

-         Не розкажу.. А тобі що?

-         Давай поговоримо про це зранку…

Лежимо обоє в абсолютній темряві, і в абсолютній тиші , аж в вухах дзвенить. Хоч би сова гукнула.

Розумію, що ми у самому серці лісових нетрів…

Чомусь пригадався фільм «Відьма із Блер»…

Довго не міг заснути…

далі буде...

Трохи думав про ту Мару, і хочу висловити свою здогадку. Ви зупинились у заболоченій місцині в лісі, де ростуть всякі трави-мурави. Чи не було там чутно запаху багна звичайного (рос. багульник)? В книзі "Від рослини до людини" Іван Носаль пише, що ця лікарська рослина корисна при поміркованому вживанні, але при надмірі ароматів її ефірна олія може одурманювати і пригнічувати нервову систему аж до паралічу. Тому не виключено, що ця описана вами Мара має цілком пристойний і скромний вигляд:

багно в тій місцевості не росте, я не раз його зустрічав, але північніше, на Маневиччині чи у Камінь-Каширському р-ні, там зовсім інші ліси. Багно цвіте на початку літа, коли зустрічав цю рослину в походах, то заготовляв, а зимою пив чай. Чай з багульника смачний та корисний, але зловживати ним не можна, є певна токсичність.

[ODZER]

Розповім про похід в Черемський заповідник.

На жаль, в зв"язку з подіями в Україні вдалось реалізувати тільки декілька сплавів весною та цю пішоходну мандрівку на початку липня.

Маршрут: село Грива( неіснуюче) – озеро Лісне – Черемський заповідник- урочище Сюзанка –озеро Черемське – с. Лишнівка – озеро Грива – озеро Веприк – озеро Біле – озеро Тросне

Це все територія Маневицького району .

Протяжність біля 50 км

Дата: 7-9 липня 2014 року

Вирішив зводити своїх племінників у похід по Поліссю. Богдан(22 роки) та Рома(12 років) мають достатній туристичний досвід – пройшли декілька карпатських хребтів , і неодноразово ( Боржава, Сколівські Бескиди, Чорногорський, Свидовець, також походи по Поліссю. Богдан був зі мною у трьох сплавах по Поліссю, і має досвід організації походів

Рома

Богдан

День перший.

Отже маршруткою доїхали до кладовища неіснуючого вже села Грива ( назва села походила від назви видовження рельєфу) . Приїхали вже після шостої вечора.

Кладовище занедбане, хрести спорохніли та покосились…

Село виселили в 1951 році після вбивства командира партизанського загону «Крука», як неблагонадійне за зв»язок з УПА.

Про трагічну історію села можна почитати тут

http://archive.wz.lv.../articles/49398

http://www.umoloda.k...75/163/0/69107/

«Пам’ятаю, в село парою червонястих коней разом з дружиною Марою із кількома партизанами приїхав «Крук» (командир партизанського загону Микола

Коніщук, який народився у селі Грива Камінь–Каширського району і де його застрелили після війни, за що й було село знищене, а мешканців — вивезено у

Дніпропетровську область. — Авт.).Обідали у нас дома, з чаркою. Пригостив мене «Крук» цукерками, посадив на коліна і каже: «Скоро закінчиться війна, підеш

у школу, будеш грамотною людиною». Тим часом батько запитав його, що вчинили партизани з тими «зеленими». «Крук» відповів, що в той час у загоні не був,

але знає, що скарали їх страшною смертю — взули всіх у червоні чобітки». Не тільки я, а й батько не зрозумів, що то таке. А я той вислів запам’ятав тому, що

батько для себе і для дітей дер з липи лико, плів ликові постоли. Замотували ми на ноги онучі, взували постоли і йшли до церкви. А червоних чобіт у Гриві я ні в

кого не бачив. Як були, то тільки чорні. Тому й батько перепитав «Крука», що то таке. «Ото, Михалку, внизу колін, де верх халяв, людині бритвою чи

ножем роблять круг і здирають шкіру аж донизу, з ступні теж. Потім людину пускають бігти по шишках, а далі розстрілюють. Оце тобі «червоні чобітки». Мене пройняв

жах» (Із спогадів Василя Коніщука («Обірване коріння нації. Волинська хрестоматія»).

Лишились тільки кладовище та пам"ятний знак.

А ось про це село з книги: «Волынь в описании городов , местечек и сел» Теодоровича , 1903 р

«Лежит село Грива на песчаной возвышенности, окруженной со всех сторон сосновым лесом. Хаты расположены в два ряда, а по средней проходит военная дорога из Луцка в Пинск. Дома черные, мазаные глиной, хотя дерев. материал здесь очень дешев и его в изобилии.

Местность гнилая, болотистая. Вода имеет цвет чая и летом наполовину с миазмами, но… полищук пьет ее без всякого отвращения, глотая все миазмы и насекомых, от чего народ здесь часто страдает лихорадками и колтунами.

Промежутки между болотами, небольшие по пространству возвышенности, состоят преимущественно из сыпучих песков, за исключением небольшой площади, удобной под посевы хлеба, представляют как-бы оазис или островки среди песчаного моря…

Бедность природы сильно поражает глаз наблюдателя. Избы крестьянские вросли в землю. Внутри их поразительная неопрятность, в углу двигается какая-то колтуноватая куча, это – немытые и нечесаные дети, в черном нижнем белье, грызущие какую-то кору, - оказывается, это хлеб.

Почти ни в одной избе нет икон ы все мужчины сидят в шапках-чамурках. Даже за обедом и за ужином не снимают их. Несколько лет тому назад, местность эта была гораздо богаче, по качеству почвы, и украшалась вековыми хвойными лесами.Ныне же, после уничтожения лесов, она представляет собой подобие пустыни. .. Болота составляют исключительную и существенную поддержку жизни населения.

Бродя летом по пояс в жидкой грязи, кресьянин собирает траву и тем прокармливает зимой рогатый скот, который ему необходим для получения навоза. , идущего на удобрение полей.

Неимеющие скота крестьяне , занимаются лесным промыслом в соседних лесах : рубят его, обтесывают и доставляют на указанное место. «

Спочатку думали піти навпростець через заболочені луки, але передумали. І вчасно, там непрохідне болото.

Тому пішли по кромці лісу піщаною дорогою в напрямку озера Лісне.

У велопоході в 2013 р ми пробували знайти це озеро, але безуспішно, блукали три години, та не знайшли.

Ось звіт про цей похід http://board.lutsk.u...ohodi-po-volin/

От ще одні туристи-бродяги шукали це озеро , і теж невдало. http://tourist.khark...Bolotami-Volyni

Отже, хотілося все ж побачити це озеро...

Орієнтувались по вирубкам – це найкращий спосіб орієнтування у поліських лісах.

Мисливська хатинка.

Старезні сосни

Врешті-решт , майже у сутінках таки дістались озера. Знайти дорогу сюди нелегко – заболочені стежки. Видно , що відвідувачі бувають тут украй рідко.

Ось карта маршруту першого дня .

Жовтою цяткою позначене кладовище, червоною – місце ночівлі.

Завжди щемливе відчуття, коли крізь дерева вже проглядається плесо…

Вже майже в темряві розбили табір. Комарі нам дошкуляли, спокою не давали…

Вночі, у тісному наметі було душно, і , здавалось, всі зголоднілі комари Полісся злетілись до нас. Розлючені, обліпили антимоскітну сітку і мільйон скрипок грав нам комариний гімн дзз-з-з-зззз усі ніч....

далі буде...

[ODZER]

день другий

Зранку, поснідавши, пішли до озера.

Заболочена стежка, більш схожа на звірину тропу.

В нас була шапка з антимоскітною сіткою – здорово виручала від комарні

До озера прокладена свіжа піщана дорога, обабіч рів. Пісок впирався прямо в озеро. Скупнулись, освіжились – і всю втому душної комариної ночі як рукою зняло. Вода чайного кольору , жирна , гліцеринова. Узбережжя водойми заболочене, нормальний підхід лише зі сторони цієї піщаної дороги

По дорозі через урочище Довгий ліс пішли до заповідника.

Рома трохи шкутильгав, робили привали.

Коли дійшли до заповідника, губи та руки у нас були чорносинього кольору , а на зубах кисло-терпкий присмак чорниць, якими ми ласували до несхочу.

далі буде...

[ODZER]

Проминувши ще один мисливський будиночок( використав фото з минулорічного велопоходу), докрокували до урочища Сюзанка. Це саме територія Черемського заповідника.

Ще років 8 тому, коли я зацікавився цією місцевістю, знайомий турист мені сказав : «Їдь обов»язково! Це справжній Загублений світ! « Розповідав, що вперше тут побачив цілу підводу білих грибів…

Я вже бував неодноразово в заповіднику .

Ось тут про мандрівку торфовозною вузькоколійкою «Сойне» до південно-східного кордону заповідника, нам тоді вдалось скупнутись на озері Редичі.

з посту #21 http://board.lutsk.u...entry1052547601

Декілька фото озера Редичі

супутниковий знімок заповідника. Світлосалатового колору болото розкинулось на десяток кілометрів. По центру озеро Черемське, а на південно-свідній окраїні – озеро Редичі. Зліва вверху чорний кружечок - це озеро Лісне, від якого ми йшли

Краєзнавча інформація про Черемський заповідник:

http://7chudes.in.ua...dnii-zapovidnik

http://ukrainaincogn...dnyi-zapovidnyk

«.. Одним з найкраще збережених і найбільших на Україні є Черемське перехідне болото. Воно займає більше 1 тис. гектарів. Торфові поклади сягають 10 метрів, а прогулянка сфагнами нагадує водяний матрац або морське гойдання корабля.

Болото вражає своєю фіторізноманітністю. Льодовикові реліктові верби: лапландська і чорнична, бореальна, карликового зросту; береза низька. Шейхцерія болотна, три види росичок, пухирники, осока заплавна і стрункокореневищна, образки болотні, жировик, хамбарія – це лише мізерна частина всього наявного розмаїття.

Тут закладено науково-дослідну ділянку з метою вивчення проективного покриття, продуктивності та екологічних особливостей журавлини в умовах заповідного режиму.

Є серед болота озера Черемське та Редичі. На озері багато пернатих мешканців.

У заповіднику водяться чорний лелека, сірий журавель, рудий шуліка, тетеруки, глухарі, пугачі, горностаї.

Багатий і тваринний світ Черемського заповідника: вовки, борсуки, видри, норки, ропуха очеретяна, рись звичайна.

На його незвіданих людьми галявинах та урочищах ростуть безліч рідкісних занесених до «Червоної книги України» рослин: жировик, лілія лісова, зозулині черевички, береза карликова, береза темна, булатка Лезеля, шейхцерія болотна, смілка литовська та інші. У довколишніх лісах щедро родять брусниця, журавлина, чорниці.

На території Черемського заповідника відсутні лінії електропередач, дороги з твердим покриттям. У ньому заборонено збирати гриби, ягоди. Категорично не дозволяється з’являтись із собаками та в’їжджати автотранспортом…»

«…У Волинській області є три місця, де найчастіше зустрічаються червонокнижні види тварин і рослин. Це - Шацький національний природний парк, Національний природний парк "Прип'ять-Стохід" та Черемський природний заповідник. Кожен із цих заповідних об'єктів-унікальна територія, цінність якої як місця збереження біорізноманіття визнана на світовому рівні. Як саме? Через включення до поки що обмеженого українського переліку водно-болотних угідь, які мають особливу цінність як місце виведення і відпочинку під час міграцій водоплавних та інших птахів. Якщо сказати простіше, однойменні державні установи охороняють середовище існування і біорізноманіття територій, що з ініціативи нашої держави включені до Списку Рамсарської конвенції як особливо цінні.

- Черемський посідає у ньому особливе місце. Адже тут-одне із найцінніших в Україні осоково-сфагнових боліт, що дає прихисток і можливість харчуватися десяткам і десяткам видів тварин. За твердженням доктора біологічних наук, професора Якова Дідуха, який побачив чимало світу, -воно найкраще в Європі!.. - каже директор заповідника Степан Пащук, який і організував для урядової газети поїздку в це унікальне місце.-Вдумайтеся лише у такий факт: на площі менше трьох тисяч гектарів тут зустрічаються 760 видів флори!.. Мохоподібних, за попередніми даними, - сотня, лишайників-понад півсотні видів, грибів-133 види. Про тваринний світ-розмова окрема... Багато ви знайдете у нашій державі таких місць?

Заповідник нині фактично одна з найзбереженіших у державі природних територій."

«..людська пам'ять зберегла згадку про те, що на початку минулого століття тут проводилися полювання для вельми поважного товариства. Виділялася серед нього своїм добрим характером пані Сюзанна. Її ім'я пізніше дало назву лісового урочища - "Сузанка"...Ще назву Сузанка пов»язують з іменем польського генерала Сазанського, загін якого поряд розбив табір.

У довоєнні роки князь Радзивіл проклав сюди вузькоколійку, якою вивозили ліс, що далі йшов на переробку в цехи, розміщені у нинішньому райцентрі Маневичі…»

Наскільки мені відомо, одна з гілок йшла в урочище Кухів Груд

Колись вся територія Волинського Полісся - це був суцільний ліс з багатьма пущами та болотами. Тепер лишились лише великі масиви в Камінь-Каширському, Маневицькому та Ківерцівському районах.

Ліс нещадно почали вирубувати ще в 15 ст. Рубали ліс на клепки, поташ, виробництво смоли, скла.

Сплавляли по річках. Особливо після створення системи Дніпро-Бузького каналу, яка з"єднала Чорне та Балтійське море.

Коли в другій половині 19 ст проклали залізницю і мережу вузькоколійок - це дало змогу значно збільшити обсяги вирубки. За кортокий період зникло 45% лісової площі.

Тоді на Поліссі побутувала така польсько-українська приказка : " Як не було нас , то був ляс, як не буде нас, то буде ляс "

Ось мережа вузькоколійок на Маневиччині. Вище села Замостя гілка вправо – це саме в Черемський заповідник

Є такий серіал " Унікальна Україна" . А це одна з частин про Волинську область "По лісовій та озерній Волині. частина 1" . В ютубі можна знайти ще 2 частини

Саме про Черемський заповідник з 4,29 хвилини

і ще фільм про Волинь "Зелений бастіон"

там про Черемський заповідник розповідь починається з 7,55 хвилини

Дуб з вуликами-бортями в урочищі Сюзанка

[ODZER]

землянки(реконструкція)

Колись неподалік цього місця, в урочищі Кухів Груд був партизанський загін Антона Бринського. Коли ми з Navigatorom були в велопоході в цій місцевості , проїзджали через с.Лубна. Там є музей, в який ми , на жаль, не завітали. http://volyn-museum....nsko_slavi/0-18

Ось , трохи про "подвиги" партизан http://archive.visny...010/05/06/9973/

Закатовані поліщуки

Згадка про минулі роки мимоволі підштовхнула до екскурсу в історію тутешніх місць.

Період до ХХ століття ще чекає своїх дослідників. Але людська пам'ять зберегла згадку про те, що на початку минулого століття тут проводилися полювання для вельми поважного товариства. Виділялася серед нього своїм добрим характером пані Сюзанна. Її ім'я пізніше дало назву лісового урочища - "Сузанка"... У довоєнні роки князь Радзивіл проклав сюди вузькоколійку, якою вивозили ліс, що далі йшов на переробку в цехи, розміщені у нинішньому райцентрі Маневичі.

У роки Другої світової війни на тривалий час прилеглі ліси стали базою партизанського загону дяді Петі-Героя Радянського Союзу Антона Бринського. Оперували у них і повстанці УПА. Про той складний період нагадують меморіал червоним партизанам та дві лісові могили не так далеко від нього. Одна, за словами єгеря Федора Мельника, який перед роботою у заповіднику 16 літ очолював сільську раду у недалекій Лишнівці й, зі слів старожилів, добре знає про місцеві події, нагадує про 17 закатованих поліщуків... "Своїми"... Про них почали говорити лише після проголошення незалежності, хоча у пам'яті людей вони були завжди... Версії про трагедію, пов'язану із другою могилою, різняться, але нині на ній стоять два обеліски із п'ятикутними зірками.

На обох могилах працівники заповідника поставили дубові православні хрести - як символ пам'яті і поваги до людей, які жили до нас і полягли в роки воєнного лихоліття... А смерть, роки і ліс назавжди примирили людей, кожен із яких по-своєму бачив майбутнє батьківщини….»

Ось ще цікава історія

– У нас переховувалися цілими сім’ями, – пригадує ветеран. – Розмістили всіх в урочищі Кухів Груд. Згодом тут утворилося ціле селище цивільних, десь сімей зо сто чи й більше. Ще й тепер є свідки тих подій.

– А єврейські родини там були?

– Багато. Серед них були дуже хороші хлопці, які нам допомагали. А скільки євреїв все ж розстріляли німці. Пам’ятаю, як вели їх на страту поблизу Голоб Ковельського району. Це був сорок другий рік. Нас повідомили, що ворог розстріляв євреїв, але по лісі бігає дві дівчинки. Була осінь, холодно. Діти здичавіли, нікого до себе не підпускали. Як згодом з’ясувалось, коли євреїв вели на розстріл, батько цих дівчаток шепнув їм, щоб втікали. Ось так вони й врятувалися. Я забрав цих дівчаток. Їх звали Лея та Бейла Рог. Привіз до родичів у село Лишнівка. Привозив їм продукти, одяг.

Отак і вижили вони. Війна закінчилася, і їх забрали в дитбудинок. А Ісаак Федорович вже й забув про той випадок. Бо ж не одну сім’ю приводив до партизанів. А на одній єврейській дівчині навіть оженитися хотів.

– Але була війна, і розвідникам не дозволяло командування женитися. Так наші дороги й розійшлися, – продовжує старий солдат. – Ми пішли з військами на Польщу. А та дівчина вийшла заміж за іншого.

Мабуть, й до цих пір не згадав би про єврейських дівчаток Ісаак Гнатюк, якби не один випадок. У 1998 році він лежав у військовому госпіталі в Луцьку. Вирішив водночас полікувати зуби. Лікарка так його вимучила з тими зубами, що він не радий був, що прийшов до стоматолога. Але Ісаака Федоровича насторожило те, що вона все розпитувала: де партизанив, з ким, а чи нікого не рятував, а чи були в таборі євреї?

– Та були, кажу. І двох дівчат якось в лісі врятував. Описав, як усе було, – каже ветеран. – А та лікарка почала ридати і ледь вимовила: “Та то ж я із сестрою була…”

Після цього Лея Рог поїхала в Єрусалим, туди викликали з Росії і її сестру Бейлу. А після довгих перевірок-розпитувань Ісаака Гнатюка викликали в ізраїльське посольство в Києві. І нагородили почесною грамотою праведника народів світу та вручили медаль.

Залишки 400 літнього дуба.

Я бував тут пару років тому в пішохідній прогулянці. Вже тоді від дуба відкололась величезна гілка, але дуб ще стояв

розповідь про ту прогулянку ( пост № 36 )

http://board.lutsk.u...entry1052556992

[ODZER]

Далі йшли до найближчої точки, де через болото йде стежка до озера Черемського.

В атмосфері висіла якась тривожність , наростали пориви вітру( рюкзаки ми сховали в урочищі)

На моє здивування, до озера була прокладена кладка , довжиною зо 2 км.

хижа рослина росичка - все болото гектарами всяне цією комахоїдною рослиною та журавлиною на сфагнумі

(на фото поряд з росичкою ще зеленкувата ягода журавлини, достигає у вересні-жовтні)

Шейхцерія - дуже рідкісна реліктова рослина, символ Черемського заповідника

Коли ми були тут з Навігатором, то нам прийшлось всю цю відстань(1.5 км) босоніж пройти через хитку трясовину.

Поки ми пройшли половину дороги кладкою , вдарив грім, блискавиці, ураганний вітер почав крутити все навколо.. З голови Богдана зірвало антимоскітну шляпу і понесло-закрутило ген-ген по купинам.

Не дуже хотілось на такому відкритому місці бути під спалахами блискавок. Відчайдушно дременули назад, сховавшись в бесідку. Згодом дощ вщухнув, знову вийшло сонце…

Шкода, до озера ми так і не дійшли.

Але це вдалося знову вже в вересні, про що розповім окремо.

На кромці болота, на високому піщаному пагорбі-дюні - дерев"яна оглядова вежа

Ось ще фото заповідника , знайдені в неті

Вдалині видніється плесо озера Черемського, поруч з ним острівець лісу

[ODZER]

Ще пару фото з минулорічного велопоходу з Navigatorom

озеро Черемське

[ODZER]

Ще знайшов у неті фото Черемського заповідника

острів біля Черемського озера

а ось цей острів ці сторони озера

ще цілий дуб-велетень

Вернулись в урочище Сюзанка і пішли до села Лишнівка.

За години дві півтори дістались до траси, а там асфальтована дорога до села.

далі буде...