Перейти до змісту

Анюта

Учасники
  • Кількість зміста

    29
  • Дата реєстрації

  • Останній візит

Репутація громади

0 Байдужий

1 Підписник

Про Анюта

  • Ранг
    Шел мимо
  • День народження Серпень 2

Информация

  • Интересы
    в свободное время занимаюсь вокалом,играю на гитаре,пишу стихи...а так учусь,работаю...живу!!!

Останні відвідувачі профілю

5 779 перелядів профілю
  1. Анюта

    Власна творчість :)

    ...только просьба не набрасываться и гадить) сразу, как вы все умеете, потому что не парень написал, и не мужская тема...те, кому интересно почитайте, прокомментируйте, а те, кому нет, ну, извините...
  2. Анюта

    Власна творчість :)

    КОЛИ ТИ ПІШОВ… Я думала, що без тебе все буде інакше…Я була впевнена, що мій світ рухне… Ти пішов…але…світ ще стоїть…як завжди, прийшов новий ранок. Не такий?...ні, такий же похмурий як і всі осінні листопадні київські ранки…а погода? Вона така ж…природа не влаштувала істерику із приводу нашого розриву…а як же дощ? Запитаєш ти…так…але він плакав не через нас…коли ти пішов…мене зустріла на кухонному віконечку краплинка дощу, промінчик сонечка, вже зовсім небагато жовтеньких листочків і безліч фотокарток, що ще живуть на усіх стінах, цих, вже пустих, кімнат…вони віддано заглядали у мої оченятка і тихо шурхотіли та стукотіли по склу…їм було абсолютно все одно, що шафа «схудла» на половину, що вже не чути постійного гучного, дратівливого, але…але такого дорогого шуму комп ’ ютера, і…що у прозорій склянці у ванній-лише одна зубна щітка…коли ти пішов…з квартири вивітрився той незвичайний запах…аромат …ні, не так твоїх парфумів, як твоєї шкіри…цей найрідніший і найсмачніший аромат…а телефон, він мовчить…зникли постійні дзвінки з питаннями, коли ти будеш…всім було байдуже, що тепер нікому притиснути мене до свого тіла…поцілувати так турботливо, як робив це татусь у дитинстві, у лобик…нікому смішити мене розповідями і смішними картинками та відео…ні, ніхто не відмінив програму на ТВ, чи інеті…відео залишились і вводяться у життя…але без моєї участі…нікому так лагідно підвищити голос, щоб зупинити мене, не дозволити зробити помилку…але всім байдуже…коли ти пішов…стрілочки годинника не пішли у іншу сторону…але час для мене зупинився…та..ліжко стало таке самотнє та порожнє…а ночі…вони стали такі сумні та холодні…а дні похмурніли і покоротшали…просто …просто не стало мене…коли ти…пішов… До тебе… Кохання… Яке ж складне це почуття та неосяжне! Чому не помічаєш мене? Я ж тут - поруч з тобою. Я кожного ранку і вечора проводжаю і зустрічаю тебе своїм ніжним поглядом. Я ловлю шум твоїх кроків, нотки твого голосу, кожне твоє слово…А коли ти ненароком торкнешся мене, я божеволію, я прагну цього знову і знову…десь у душі…але не можу дозволити собі цього…хочу, але не можу. Я затримую подих, боячись, що скажу щось не те…вірніше те, що хочу…але…Ні! Не можна! Ти не мій, я не твоя…на жаль. Іноді я вже наважуюся відповісти тобі взаємністю, сказати ті слова, виразити свої почуття, але…зупиняюся і намагаюся усе забути. Та забути можна слова, текст, але не почуття! Від них не втечеш: вони будуть супроводжувати мене все моє життя!!! Я хочу признатися собі, що…люблю тебе, але відразу викидаю це з голови, бо боюсь…я просто боюсь, що коли покохаю тебе невідворотно і остаточно, коли прив’яжусь до тебе, то вже не зможу відпустити. Не зможу віддати тебе іншій. Для тебе це всього лиш гра, чергове «кохання», а для мене це…життя!!! Бо ти і є все моє життя! Я чекаю кожного твого погляду, я дорожу ним. Але краще не треба! Ні! Не дивись на мене, не говори, не бери за руку, ніби ненароком! Бо ти просто скажеш : « Я ж люблю тебе, чесно». Але для тебе це просто слова, які можна сказати багатьом… і коли ти після них ідеш і кокетуєш з іншими, я не можу дивитись. Моє серце крається, болить щось усередині, щось важке тягне мене донизу…моє серце: закохане, нещасне, розіп’яте коханням! Мене питають : «Що з тобою, ти захворіла?» - Так, я захворіла, і ця хвороба називається безглузде кохання! Чому безглузде? Тому що несерйозне! Чому? Тому що ти просто граєш роль… Я слухаю сумну романтичну музику, згадую тебе, твій образ…Вечір, темінь, а я йду одна і нікому нема до мене діла…я йду не знаю куди, це вже неважливо…головне йду…напевно, до тебе…я хочу побачити тебе хоч на хвилинку…глянути у твої ніжні та зрадливі очі…і запитати чому? Що ти робиш зі мною? Я хочу забути тебе, але не можу, бо кохаю…кохаю більше за все…більше за життя!!! І я-людина, яка до смерті боїться темінь, гуляю одна серед ночі…коли на вулиці порожньо…і мені байдуже… Спогади: я ніколи не забуду того ранку…я сплю…телефон…твій голос…я йду…заходжу…ти цілуєш мене…але це вже не ти…це якась зовсім чужа мені людина…далека…незнайома…я дивлюсь на тебе…не розумію де я…що відбувається…що це…хто ти…що з нами? Я дивлюсь на тебе…але це вже не ти, а лише тінь…я вже не відчуваю твоєї ласки…я ніколи більше не обійму тебе, ти ніколи не скажеш мені : «Кохана…ти моя!» О ні! Чому я не відповіла тобі взаємністю, чому не сказала «так», коли ти так цього хотів? Чому? Це гордість? Та ні…Я ніколи не пробачу собі цього …Ніколи!!! Я дивлюсь на тебе, а ти промовляєш: «Прощавай. Не забувай мене. Я тебе…кохаю!» Я хочу сказати…і ніби непритомнію…я цілую тебе і плачу…я біжу…не знаю куди, це вже неважливо, ніщо вже не має сенсу. Я не можу втиснути у своїй голові, що…тебе…тебе НЕМАЄ!!! Цього не може бути! А що далі? А як далі? Мені нічого не треба..тільки Ти! Я стою…не можу рухатись…не можу говорити…я хочу…хочу…хочу до тебе!!! Ти більше ніколи так солодко не поцілуєш мене, не обіймеш, не приголубиш, не скажеш, що я єдина, що потрібна тобі…я ніколи не пробачу собі цього…Хай все буде прокляте!Тебе …тебе немає!Тебе більше немає!Хто приголубить мене? Хто захистить? Хто любитиме? Але чому? Чому ти зробив це? Боже, допоможіть! Я кричу! Я благаю! Хто-небудь, допоможіть! Зупиніть це божевілля. Зупиніть планету на світлофорі, я вийду! Я прошу вас! Але ні…ніхто не відкликається! Ніхто! Бо вже нічого не можна вдіяти! Тебе…не має! Чому так сталося і хто винен? Не знаю, але це вже неважливо…тебе…немає!!! Все, що у мене залишилося це лише спогади…ці прекрасні спогади…вечори з тобою! Немає навіть фотографій, бо хтось знищив їх усі! Я не сплю…я не можу заснути…бо я зразу зустрічаюсь уві сні з тобою, бачу тебе, твій образ, твій теплий ніжний погляд, дотик, смак поцілунку… О ні! Я не можу! Не можу ! А вечори?! Я ненавиджу їх, бо картаю себе, що відпустила тебе того вечора, не затримала… Чому? Можна довго запитувати себе і картати та звинувачувати тебе, але тебе не повернеш…тебе НЕМАЄ!!! Вечір, зорі, лист паперу…і слова самі летять, їх не зупинити…Хочеться говорити, хочеться кричати. Але вже немає сенсу, бо тебе немає! Думки. Картання. Спогади. Безсонні ночі, всі дні без настрою і…сльози…сльози…сльози…Це вже стало для мене звичкою… ОСТАННІЙ ТАНЕЦЬ… Музика…музика-моя стихія…ти це знаєш…добре знаєш…танець…як довго я його чекала…цей прекрасний танець…який звів нас вдвох…в останнє…ти-такий близький…і далекий водночас…ми кружимось в танці…я лечу…лечу на крилах щастя…бо поруч ти!!!ти-такий рідний…такий ніжний,милий,лагідний…коханий!просто мій коханий!ти полонив моє серце!кружусь в ритмі вальсу…твої очі!о!ці очі!глибокі як безодня!дорогі як…НАЙДОРОЖЧІ!!!мені так боляче…так боляче чути останні акорди…бо знаю:це-наш останній танець… Твій дотик…я божеволію…хочеться упасти в твої обійми…купатися в теплі і ласці твоїх рук…пальчики сплелись…вони теж бояться розлуки…відчуваю теплий дотик на щічці…той дотик…на який я так давно чекала…так солодко торкаються твої губки до моїх…але…так БОЛЯЧЕ!!!ні!ну чому?чому ти маєш йти?це нечесно!несправедливо!ні!не хочу… Чому саме ти? Музика…грай,грай,грай…БЛАГАЮ!!!не затихай!ти так потрібна мені зараз!а ти…ти потрібний мені ЗАВЖДИ! ти-промінчик сонечка…який змушує мене жити,дихати і творити,навіть у найважчі хвилини… Ти-мелодія дощу…яка пробуджує мене від вічного сну…вдихає в мене життя… Ти-шелест листочків…який дає мені можливість помріяти… Ти-музика…яка змушує мене всміхатись… Ти-сніжинка…яка,НА ЖАЛЬ,швидко тане на моїй долоні…і…зникає… Танець…я знаю цю мелодію…я знаю усі ноти…ні,прошу,тільки не закінчуйся!але…ВСЕ В ЖИТТІ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ!!!…останні нотки…солодкий поцілунок,ніжний дотик до шкіри,стиск моєї ручки…і все!от і все!скінчився наш останній танець!тихо шепочеш:»…Ну ось і все…мені час йти…»…ні!!!ні!!ні!!не йди!БЛАГАЮ!Не треба!»Малеча,що з тобою?я просто йду…все буде добре!обіцяй,що будеш щасливою!»…що?як ти можеш?щасливою?без тебе?яке життя,якщо ти-моє життя!!!???ні…не йди…молю…НЕ ЗАЛИШАЙ МЕНЕ,БЛАГАЮ… Але твої пальчики відриваються від моїх…вже не відчуваю тепла на шкірі,щічці…не відчуваю тебе…озираюсь…тебе немає!біжу за тобою…двері!відчиняю їх…страшенний вітер,гул,крик…біжу…я бачу тебе…це…о ні!!!!ні!ні!чому?за що?не мовчи…не мовчи,благаю!!!це мовчання-для мене найстрашніше!не йди від мене!молю!віддам усе…лиш будь зі мною…ні!ти залишив мене!залишив мене одну!!!один на один!вбий цю тишу,це мовчання,цю самотність!прийди до мене!благаю!забери із собою!куди завгодно!лише будь поруч!...благаю… Дощ…стіна дощу…а я лежу над тобою…вся трушусь ,плачу,кричу і благаю:небеса,почуйте!... візьми мене!залиш його!ПОВЕРНИСЬ,БЛАГАЮ!!!... Ти відкриваєш свої оченята…ці найдорожчі оченятка у світі…але…мені час йти…моя остання сльоза падає тобі на чоло…цілую тебе…цілую востаннє!і шепчу…ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!ЛЮБЛЮ!ЛЮБЛЮ!ЛЮБЛЮ!!!... я-легкий подих вітру…я-тінь…яка ходить за тобою…я-мелодія дощу,краплинки якого течуть по склу твого віконечка…я-листочок,що так хоче попасти до тебе у кімнату,кружиться,літає,літає і падає…я-промінчик сонечка,що зазирає у твоє віконечко…я-музика,яку ти слухаєш…тепер,Я-ЛИШЕ ТВІЙ СПОГАД!!!лиш…згадуй мене…і…не забувай,БЛАГАЮ!!! Мій милий звіре! Ніч… і лиш світло ліхтарів інколи розбиває мою самотність…нічні вулички, які ж вони одинокі! Д ерева вклоняються перехожим, що рятують їх своїми кроками і розмовами від самотності…куди піти?ідеш от так і думаєш, хто ти?чи правильно живеш?і взагалі навіщо існуєш? Знов прийшла зима…ні, я так не люблю її…адже вона змушує бути наодинці із собою…поринати у думки…я йду, ніби пливу туманними алеями, шукаючи якесь диво, яке б розрадило, освіжило б кольорами наше повсякденне, понуре життя…і…і я немов зникаю…зливаюся з цим свіжим ароматом снігу, проникаю у душу кожному листочкові…лежу на спині туману, який несе мене спустошеними вулицями міста…і здається, що весь світ зник, нема нікого поруч… лиш…лиш дивне відчуття наявності когось за твоєю спиною… такого близького і далекого водночас…тіло стискається, ледь дихає від близькості…від подихів ЙОГО…здається, серце зараз зупиниться і перестане битись…але це так приємно…так солодко відчувати якийсь невидимий дотик до губ, дотик кінчиками пальців до шкіри…лоскіт кінчиками волосинок по всьому тілу…спливають хвилини, години…і так не хочеться повертатися…але хто цей загадковий персонаж, що без слів підносить мене до екстазу???так хочеться запалити свічку, побачити реальну людину…але…а можливо ця реальність буде надто болючою???ні….я тремчу…поруч з тобою…щастя просто топить мене…я забуваю про час…але, на жаль, час відкрити реальне обличчя прийшов… ти запалив сірник…і….о…що я бачу…це звір…дикий, страшний звір…з величезними лапами, кігтями, ножищами, іклами і велетенським тілом, великою головою і злими задумами, кровожерливими планами…але…але з величезним, щирим, люблячим серцем…і як можливе таке поєднання?Я кричу..ні..не від страху…від подиву…і..я злякала тебе..і ти втік…забравшись по-глибше під ковдру..я почала себе картати..як…як могла образити таке дивовижно близьке мені…створіння…і що?і що що ніхто не зрозуміє вибору, осуджуватимуть мене і переконуватимуть що заслуговую кращого…головне, що я бачу …величезне серце..і душу…яка так настраждалась і боїться відкритись..не бійся мене, мій велетню, я не ображу..бо я….я люблю тебе…і завжди буду поруч…але ти так зневірився у цих жорстоких людях…відкидаєш мене і знову біжиш геть…а мені боляче…ні, не від того удару величезною і сильною рукою..а від болі в серці…бо я..я полюбила..я побачила в тобі те, чого немає в інших… але ти цураєшся мене…бо вважаєш черговою безголовою дурною дівчиною…говориш, що у нас нема нічого спільного…придумуєш будь-яку відмовку, щоб лиш не бути разом…ти ображаєш, кидаєш, робиш боляче, але я знаю, ти не хочеш цього робити, ти просто хочеш щоб я була щасливою…а сам не можеш достатньо дати мені…але ти не розумієш..що ти-ти той єдиний, кого хочу бачити поруч із собою кожного дня….з ким хочу засипати і просипатись… і знаєш, мені не жаль себе, не шкода себе, через те, що усі знайомі і друзі вже сміються з того, що живу тобою,а ти не помічаєш, з того, що плачу ночами від болі в серці, від самотності, від неможливості відчути твоє тепло, а зранку одягаю маску сильної та щасливої жінки…мені тебе жаль…бо ти закрив свою найдорожчу якість і боїшся неприйняття і невизнання інших, їх негативної оцінки…я знаю, що те, що я побачила колись, є в тобі, те, що відрізняє від інших, те, за що люблю до без тями, те, за що готова посеред ночі зриватись і бігти до тебе, те, за що хочеться провести все життя поруч…воно є…але десь глибоко в душі…і чекати твого пробудження, твоєї сміливості, те ж саме, що чекати дощу в засуху:безглуздо, безрезультатно і можна лише засмутитись… Але знай…попри всі негаразди, образи, біль і…сльози…я готова забути все і розгорнути новий аркуш життя, в якому буде стільки щастя, що затьмарить усі недоліки минулого…я буду чекати тебе…просто чекати, кохаючи до безтями…кохаючи усім серцем і душею…лиш будь щасливим, мій звіре!лиш усміхайся, милий… І ЗНОВУ ДОЩ… І знову дощ, він переслідує мене, він прагне захопити мене у свої обійми, взяти під владу, зробити своїм заручником…Він так ніжно і тепло пригортає мене. Ні, я не здамся тобі, ні! Чому змушуєш роптати моє серце?! Ці краплинки, що так вміло ковзають по моєму віконечку, вони прослизають у кімнату і перебираються у мої оченята…Але я борюся з ними, я не даю їм змоги втекти, вислизнути з їх рідної…так вже зовсім рідної домівки-великих дзеркальних оченят. Здається, ще мить і той звір, що живе всередині мене вирветься назовні, розірве свої обладунки, але…ні…я не дозволяю йому. Я тримаю його в кайданах, у довічному ув’язненні, і лише інколи я сповідуюсь ночі, я розмовляю з нею, вона відкриває мені свої таємниці, ми балакаємо і … інколи деяким краплинкам вдається вислизнути і покотитися по червоненьким щічкам… ми ще кілька хвилиночок мовчимо, занурившись у свої думки і… засинаємо! Слізки, вони божеволіють від самотності, бо їх не бачить ніхто,як божеволію і я, не бачачи тебе!!! Я-як одна з цих краплинок-самотня, одинока, але не така як усі,я не піддаюсь потокам, я пливу проти течії, з намаганням досягти чогось, вискочити з цього постійного вихору, не бути чиєюсь копією, а бути…особистістю. Я зроблю це,так! Але…йди до мене…не залишай…мені так потрібна твоя підтримка, опора, я мрію бути твоєю тінню, постійно бачити твій образ поруч із собою. Але ти-як вітер-тебе неможливо впіймати…але я готова чекати, бігти за тобою…і я стою розхристана посеред вулиці, і вітер свище і розтріпує мене ще більше. Але я тримаюсь…бо КОХАЮ тебе і…найбільше у світі хочу приторкнутись до тебе і злетіти разом із тобою, здійснюючи наш політ, під назвою «життя», і вже ні дощ, ні сніг, ні повінь не завадять мені, мені байдуже! Бо я з тобою! Т и поруч! І це головне. І я не в силах більше стримуватись…тримати цього звіра з такими шаленими почуттями всередині…я хочу до тебе!!! Візьми мене під свою опіку, пригорни своїм мужнім крилом, і не відпускай, БЛАГАЮ!!! ...тебе посвящается... Ну вот и всё…всё закончилось…закрываю дверь в твою жизнь…почему?...а смысл? Какой смысл каждый день биться о твою дверь, сидеть на твоих плечах и кружиться над тобой как бабочка…ты любуешься её красотой и нежностью…но…не впускаешь…не впускаешь в свой дом…в сердце…а она…она всё ровно продолжает летать возле тебя, продолжает быть рядом, чтоб если что…помочь…но так, чтоб ты этого не увидел…да…я неудачно выбрала себе одеяние…надо было стать пчелой и сразу впустить своё жало, самой влезть тебе в сердце…но..ты дал мне надежду, надежду на близость…как прекрасен был миг, когда ты так нежно посадил меня на свою ладошку, легонько дотронулся, чтоб не испугать, долго смотрел на меня, и сказал, что отдал бы всё, только бы я была рядом, что так хочешь видеть меня вместе с собой…а я…а я поверила…растаяла на твоих ладонях…тогда я сделала огромную ошибку- я не улетела…я осталась у тебя…это была незабываемая ночь…в тот миг, мне казалось, что я сплю…тела слились в едино, было так трудно, из-за твоей невероятной близости…но так приятно дышать…капли текли по телу, волосы становились влажными, пальцы дрожали от возбуждения, губы чуть приоткрывались от удовольствия…я летела…но…ЛУЧШЕ БЫ ЭТО БЫЛ СОН!!! Утро…всё возвращается на круги своя…я нежно пустила капельку утренней, свежей росы тебе на щёчку, легонько поцеловала и взмахнула своим крылом, пытаясь передать утреннюю свежесть, нежную прохладу…чтоб ты оказался на большом лугу с тысячами цветов, от аромата каких дух захватывает, почувствовал лёгкий шум ветерка, ласковое тепло солнышка и…чувство невероятной близости, любви, душевного тепла, которое распирает изнутри…тебе было так хорошо…но…ты так и не увидел моего лица… Вот и снова быт, дела, работа, забота за давно немолодыми родителями, постоянное вправление мозгов подчинённым…и ещё сотня дел, которые, ЕСТЕСТВЕННО, нельзя отложить…а вечером поймаешь мены на ладошке, посмотришь таким милым взглядом, глазами, которые дороже всех, погладишь и скажешь…ну…понимаешь…дела…а я лишь уткнусь в плечо, ещё минутку ощущу эту близость, вдохну твой аромат, легко поцелую, скажу: «Понимаю..., ты большой молодец, отдыхай…»…и улечу…и ничего что слёзы текут рекой, что сердце как будто выскакивает из груди, что хочется взлететь на верх скалы и просто падать камнем вниз…и так каждый вечер, сидя на ветке пахучей, красивой вишни, что веточками стучит в твоё окно в спальне, я наблюдаю картину, как ты быстро раздеваешь очередную ночную бабочку, и…любишь её…но…но ты никогда не смотришь на их лица…может, потому, что это не имеет никакого значения, а может, потому, что …ты вспоминаешь моё лицо…ты оказываешься опять всё на том же лугу, с теми же цветами, с тем же солнцем, ветерком…но…цветы уже так не пахнут, солнышко спряталось за тучки, и ветер дует так …сильно, порывисто, совсем не нежно…и…нет меня…МЕНЯ УЖЕ НЕТ!!!меня нет больше в твоей жизни…а может…это и к лучшему…теперь ты можешь столько успеть, осуществить все свои планы, продвинуться в карьерном росте, написать программу, которая живёт в твоей голове уже долгое время, но постоянно откладывалась из-за нехватки времени…но…но ты уже не можешь, как раньше, ощутить меня на своей ладошке…так нежно поцеловать, ощутить мою заботу, тепло…всю ночь так пылко и страстно любить меня и взваливать на меня все свои проблемы и душевную боль...без всяких объяснений и обязательств… я улетела… И ничего, что до сих пор безумно люблю тебя, мучаюсь за то, что…не знаю за что, неважно, за всё, обвиняю себя во всём, ищу тебе оправданий, и плачу…умираю от одиночества…каждый день, каждую минуту, каждую секунду представляю тебя и хочу лететь к тебе…и отдаться эмоциям, страсти, любви…но...нет…я ушла…вернее, улетела… Нет, не пугайся, я есть…я жива...нет только этого крепкого, нежного, сильного и гордо звучащего «МЫ»…оно не выдержало напряжения...и распалось на одинокие, грустные, немые…»Я» и «ТЫ»…нет…»И» тоже больше нет… Думаешь, к лучшему…не знаю…но…всё уже сделано…дверь закрыта, замок заперт, а ключ выброшен далеко…нет, не в море и не на дно океана…а в самую глубь моего бескрайнего, разбитого сердца…да, всё закончилось, GAME OVER, господа...но...заядлый игрок всегда вернётся...и продолжит играть, и вернёт себе былое БАГАТСТВО, что бы это ему не стоило...но...для этого придётся приложить много усилий...слишком много...а пока...нет, жизнь не закончена, жизнь продолжается...а игра...ммм...временно прекращена...а сердце...ммм...временно недоступно...прошу перезвонить позже...но...учтите, это будет очень дорого вам стоить...
  3. Анюта

    Що б таке почитати?

    Естественно у каждого свой стиль и вкусы, но вот мне понравились такие книги: М.Веллер "Смысл жизни", "О любви..."; "Над пропастью во ржи" Джером Селинджер . А также, кто любит поразмышлять над жизнью, получить несколько советов как лучше действовать в той или иной ситуации, почитайте сборники Лады Лузиной, лично я просто обожаю её творчество!Но и конечно классика!Она никогда, по-моему, не устареет!Я ещё стихи всевозможные люблю читать!да вообще много всего интересного сейчас можно найти!надо просто знать какой жанр и что ты хочешь получить от этой книжки!вот и всё!
×