Перейти до змісту

Sniper

Учасники
  • Кількість зміста

    649
  • Дата реєстрації

  • Останній візит

  • Days Won

    5

Sniper last won the day on Серпень 2 2013

Sniper had the most liked content!

Репутація громади

392 Поважний

2 Підписників

Про Sniper

  • Ранг
    Walkie-talkie
  • День народження 10.05.1986

Останні відвідувачі профілю

8 524 перелядів профілю
  1. СЕред кіровоградських нациків зріє бунт. Слідаки затаскали бійців статтями про незаконне затримання. Між тим бійці стверджують, шо суди тупо випускають (НЕ ОБМІНЮЮТЬ НА НАШИХ, А ПРОСТО ВІДПУСКАЮТЬ) явних відморозків-сєпарів. Крім того заставили оплатити виготовлення однострою. Спорядження нікудишнє, дехто озброєний навіть трьохлінійками. Бійці підтверджують оточення блокпостів 29-32 і скрутне становище оточенців, але разом з тим кажуть, що деякі пости розблокували вчора. Джерело особисте, провірене, в рядах батальйону.
  2. Вінницькі нацикі пишуть: "Привит в мене все добре! Пока в нас на посту тихо! В оточенні не ми ну наші хлопці з вінниці! Тільки в них інший пост то що кажуть в новинах що в них все добре то все брехня! Немає в них їсти пити і боєприпасів! Вони нам самі дзвонять кажуть! Туда ніхто не хоче їхати щоб допомогти всі бояться а хто поїхав то їх розбомбили! Ніхто з командирів не може віддати нормальну команду все як ніби сплановано щоб так було! Казали хлопці з оточення що їм чурки дали добу щоб здатись якщо вони цего не зроблять то їх зрівняють з землею!!!!!! Вони давали одну добу! Це було вчора! !!!!!!! Все купляно командири гниди вони навіть ні трохи не хвилюються коли кажуть їм що є поранені загиблі їм як ніби пофіг! Зі мною все добре!" як то кажуть - no comments...
  3. ШКОЛИ СКИДАЛИСЬ НА ПАЛЬНЕ ДЛЯ УЧБОВИХ ПОЛЬОТІВ. Школа №22 наприклад скінули на абшяк 10 тис.
  4. по стороні 5 школи за зупинкою перед мостом в сторону ТАМ-ТАМу в 5поверховому будинку Цілодобова "ЕКО" по конякіна напроти супермаркету "НАШ" на виїзді з Федорова
  5. "Аспіринка" на перемоги напроти "Інкобанку" згорнулась.
  6. вироби з акрілу

    хто незнає, укрсувенір трохи переїхав. те ж подвір"я тільки будівля напроти в куточку за супермаркетом "НАШ"
  7. На замітку: Українців убивають кодеїнові таблетки від кашлю
  8. ціни постійно змінюються, здебільшого ідуть вверх, а зараз тим більше. В когось є на залишку препарат по старій ціні, а в когось уже свіжозамовлений по новій ціні. А іноді може бути таке, шо наприклад купляєте 5 баночок йоду -- 2 вам продають по одній ціні, а 3 по іншій))), бо 2 було в залишку по старій ціні, а 3 уже з нової портії по новій ціні, хоча вони ідентичні))
  9. взагалі це дуже цікава тема, яка надзвичайно розгалужена в силу різних варіантів і ситуацій, і я вважаю. що є сенс підняти її на вищий рівень, це ж цілина для науки психології
  10. Дякую! Я ше подумав -- це питання є досить диференційоване. тобто наприклад уявіть, що Рінат Ахметов дарує Вам саморобну відкритку і квіточку)) Тобто по можливостях і статусу він як мінімум міг би подарувати Вам машину). Але якшо у Вас з людиною існують особливі стосунки, довготривалі, то звісно це має сенс (рукотворний подарунок). От в цьому сенсі пригадайте себе в першому-другому класі і як наші мами балділи, коли ми дарували їм саморобні відкриточки, зроблені своїми руками на уроках праці і малювання. Мені вже буде 27 років, а в моєї мами досі дома є схована така відкриточка і моя і братова. Тобто якшо це є близька людина, то саморобний подарунок має принести найкращий результат. І також моя особиста думка -- найкраще такі дарунки "ідуть" поза святами, на свята і визначні дати доречно все ж дарувати щось матеріальне ну і + саморобне. Ну це моя особиста думка, з власного досвіду. Це вже є технології якшо можна так сказати, але вважаю варто поділитись досвідом))
  11. Власна творчість :)

    так, правильно. Я постійно намагаюся написати щось відмежоване від себе, тобто "не про себе", і все ніяк не виходить. Я свого часу навіть з Дерешом домовився написати спільну книгу, і сюжет класний придумали і всеодно я потім зрозумів, що то так чи інакше про мене))).
  12. Власна творчість :)

    Домовина Щось зимно... Лоскоче крижаною ковдрою журба і тане запах неба у повітрі. Тягнуться хмари сиві, заховали тепле сонце, і море шумить монотонно. воно далеке, як і ти... Тисячі кілометрів від мене, та я чую хвиль солоних плескіт. Пустився дощ, такий марудний, сірий дощ. Стікають краплі із дахів одна до одної, формуючи потічки. Показати повністю.. А жаль в душі нестримно наростає. Писати щось, послухатися серця, і вилити в рядки слова його на аркуші бездушного паперу? Немає сенсу, марно це. Загубиться в макулатурах і згорить, погасне німе серце. Кудись іти, спішити, щось робити? Для чого? У сірій масі жити поміж всіх, здолати тугу і дивитися як минають марно дні? Так помирає у людині неповторність, кам'яніє в грудях серце і зникають почуття. Десь невідомо бродить сенс, блукає темними лісами, і, мабуть, дороги прийти до мене не знайде. Так холодно мені, не затишно і прикро. Усі в підступній змові проти мене, снують сітки і розставляють пастки, а ти так далеко, що не дійти мені. Вигнанець кинутий всіма, презирством обдарований сповна? Ні, на гострім лезі балансую блазнем цирку в абсурдній виставі, в центрі холодної уваги. Все байдуже, спливають лічені хвилини, маленька помилка зупинить фарс, і скінчиться вистава фаршем. Під дощем... кудись іду і мокрі мої ноги. змішалося єство моє в безглуздому бутті, так дивно все, незвично й бридко. Я йду, я бачу жебраків і божевільних, останнім заздрю щиро. Живуть життям маленької дитини, не знають болю, почуттів і розчарувань. Усе минає, і це пройде, але зачерствіє у грудях серце, бездушний м'яз, цинічний орган, насос, що машинально перекачує холодну кров. Не кров – гірку отруту, розбавлену дешевим алкоголем. Такий холодний і важкий бездушний камінь в грудях б'ється, про це я мріяв, так, колись. Та краще біль нестерпний, палкий вогонь, гарячі почуття через край, і гіркі нестримні сльози, аніж холодна домовина байдужості і очерствіння. Я йду і йду куди – не знаю, але до тебе не дійду, тепер уже мабуть ніколи. Та й сенсу вже нема, ти не сама, тепер я це напевне знаю. Моя дружина не моя – це так незвично і безглуздо, та я вже звик, бо маю камінь в грудях. Так мабуть легше, та й в домовині затишок і спокій. Усе мине і це пройде, всім стане легше, машинально. Не треба думати, переживати, усе придумали за нас, красиво, тонко, феєрично, але бездушно, якось надто черство. Машинам не властиві почуття, і їх творіння черстві. Щось холодно, та відчуваю жар, з грудей напрошується дим їдкий, він горло стис гарячою рукою, це що? Невже щось відчуваю? Іду дощем і мокрі мої ноги, але спалахує вогонь, горить розквітле серце. Ні, не скам’яніло, знов живе – болить, горить і не мовчить. І пізнаю цей біль, любов вмирає в ньому, впаде осінній лист і все пройде, готова свіжа домовина. Караюсь, мучусь, але не каюсь! Якщо не я – то хто? Зайве питання... Що на сьогодні? Розрадить смуток казковий Мерлін Менсон. Йому надам я перевагу, засну в труні під спів його солодкий, проснусь в цеху обробки тиском, поснідаю на сцені оперети і вийду у прямий ефір в маршрутці на кінцевій. Шукаєш сенс? Не варто... Слова лише до купи зшиті букви, вони всі разом зміст якийсь формують, вважають люди так. Брехня... Слова порожні, вони лише для того, щоб сховати правду і думки. Колись сказав я правду, щиро почуття відрив тобі свої, слова самі лунали з серця аж до сліз, неначе пісня. Тобі повірив, я довіряв тобі, а ти... Байдуже... Усі слова і почуття усі – усе мине, розчиниться у часі... як каплі сліз під проливним дощем... 27.09.2013р.
  13. Раніше я просто обожнював робити подарунки, зроблені власноруч. І як Ви пишете, Iresjka це були не обов"язково матеріальні речі. Я люблю робити речі руками, особливо виточувати по дереву -- підсвічники, кухлі, фужери, кубки... Чи випалювачем на фанері щось "намалювати", ну але то все совдепом попахує звісно))... просто я дуже люблю такі речі робити і мені подобалось їх днями виробляти, доводити до ідеалу, лакувати і потім дарувати. З нематеріального я використовував більш широкий спектр "подарунків" -- я писав оповідання, новели, присвячував їх людині, присвячував виконання якогось музичного твору на ф-но, особливо класно виходило це вночі, влітку, десь близько півночі, відкриваєш навстіж вікно і в повній темноті наощуп граєш. В такій обстановці особливо проймаєшся музичним твором і технікою виконання. А ше фішка була в мене така -- компонувати музичні збірки -- наприклад зліпив до купи трек на 75хв з різних пісень, на той час я ще їх "захоплював" записом з ефіру радіостанцій МР3 плеєром -- і там всяка різна попса переважно типу "плацеби", Лободи, ЮТА, Город 312, Кузьма... але такого ліричного характеру, а між піснями переходи ставив різноманітні звуки, теж записані мною з природи -- спів солов"я, проходження потяга, гроза, потічок... причому такі звуки вплітались в кінець пісні і в початок насупної, тобто виходив безперервний трек. ше до того записував подібне на касети, там формував в основному із Вангеліса. Ну і це записувалось на диск/касету, обгорточку в коробочку малював чи вручну коли небуло ше компа, чи в корелі і роздруковував. Ну, відчуваю, купу всякої хєрні понаписував Вам, але просто не думав, що є люди які цінили б такі дарунки, і трохи прорвало... Зазвичай ціняться дорогі речі, коштовності, але можливо я зараз напишу якусь крамолу, -- людина робить такий подарунок суто вклавши гроші. наприклад каблучка -- виготовив завод, запакував, в магазині лежить, ми прийшли, виклали гроші і потім "під словесним соусом" загнали покупку об"єкту дарунку, тобто питання стояло суто в грошах, вартості подарунка, а ніяких особистих якостей, душі крім слів при акті дарування ми не вклали в дарунок. З книжками трохи інша ситуація, там присутній момент індивідуальності. А от те, що зроблене своїми руками, стараннями, щиро -- нехай і недуже естетичне чи акуратне)), але щире, це як рукотворна частинка тіла творця подарунку із закладеним у неї духом серця і почуттями. Яскравий приклад таких дарувальників найдете в серіалі "Друзі". Здогадались хто? Фібі Буффе )). І відповідно персонаж особливий -- наівна, щира, з дитячим серцем жінка, творча і винахдлива. Звісно часто хочеться чогось конкретного матеріального -- новий телефон, курту і т.п. В такому разі дарунок зроблений своїми руками розчарує, але ліміт дарунків не обмежений же, то можна їх поєднувати
  14. та шо там казати, якщо різьбові з"єднання скручують пневмоінструментом без встановленого моменту закручування -- зривають різьбу і навіть не заікаються
  15. Власна творчість :)

    Заглянь... Заглянь в мої погаслі очі. Що бачиш там, що відчуваєш? Ненависть, радість, біль чи може щастя? Нічого... Там порожньо, остиглий попіл і холодний вітер. На згарищі снує самотній морок, тремтить пісок і висохла обпалена земля. Колись був сад, наповнений троянд і яблунь цвіту запашного, ми ним гуляли досхочу, колись співали тут птахи і гриміли грози, заходило за обрій сонце і зірок мільярди з небес світили нам. Заглянь, що бачиш тут тепер? Нічого... Застиг неспинний час, тут день і ніч змішалися в одне, повисли сутінки навік і на годинниках моїх не рушать з місця мертві стрілки. На згарищі наївних щирих мрій стоїть великий камінь, обвуглений у полум’ї пожеж, – то символ віри в добрі наміри людей, їх небажання кривдити собі подібних, колись обплетений барвінком і рясно вкритий гніздами птахів, тепер як символ недовіри і розчарування. Тебе впустив сюди, відкрив тобі свою квітучу душу, я щиро віддавався почуттям, за що жорстоко поплатився. Куди іти, туди, де існувало щастя? Де кожен день я пам’ятаю з весен тих, поміж дерев годинами ходив, з зимового будив їх сну, траву шовкову зазивав зростати із розмерзлої землі і зустрічав прилітних птахів. І ночі там без сну я пам’ятаю, бо страх в душі і трепет пропустити мить весни, бо з серця линули слова натхненно і я писав їх в темноті, бо зорі кликали з небес піти в садок і ними милуватись до світанку. Немає тих дерев тепер, а де була трава – там ліг асфальт, і небо застелили сірі хмари, сховавши мерехтливі вогники зірок, по іншому на небі сяє сонце, і сходить вранці вже не так... Чи може далі йти вперед, збиваючи до крові ноги, крізь біль і полум’я пожарів дійти до тризни і знайти там вічний спокій свій? Заглянь, уважно придивися, що бачиш ти у тих очах, що вчора сяяли коханням, сьогодні ж згасли назавжди? Нічого, пустка... Велике поле із багна непорозуміння, в якому по коліна встряли ми. Колись над полем цим гойдалося пшеничного колосся пишне море, гуляв грайливий теплий вітер. Разом здолали кілометри, пройшли всі радощі й незгоди, але ненависть і презирство до єства мого, моєї суті підпал нещадний скоїли в мені. Ти кинула в квітучий сад жорстокий факел і вибухнуло ніжне серце, орда пекучих слів змісила волошкове поле і дим пожеж закрив собою сонця промені ласкаві. Згоріло все... Застигли почуття, розплавлені в огнях. Заглянь в пітьму моїх очей, відчуй холодний морок, що бачиш там, крім згарищ страхітливих? Нічого... Лишень оаза дивом уціліла поміж руїн – розлоге дерево червоної калини і дві могутні ялини. Я ту оазу бачу на яву, в тумані серед міста мого з самих начал свідомого життя. Колись, можливо, звідси все почнеться знову, та нині сплять дерева ці, зимовим сном окутані згори, і лише вітер шепіт сумно розвиває, словами тихо каже: "відпустииии...". Заглянь в мої холодні очі, чи схочеш ти дивитися у них завжди?.. 16.12.2013р.
×