Своїми спогадами Євдокія Шевченко поділилась в інтерв'ю DW.Коли почався Голодомор 1932-1933 років, їй виповнилось 9 років. У Євдокії Шевченко було шестеро братів і мати з батьком. Тато Семен Вакулович воював у Першій світовій війні й повернувся з інвалідністю. Сім'я Євдокії мала чимале господарство: корова, теля, свині, гуси. Вона розповіла, що землі в них було небагато, тому куркулями їх не вважали, а коли почалася колективізація, батьки пішли в колгосп.За словами Євдокії Шевченко, одного дня з району почали приїжджати більшовики з плакатами "Здай хліб!". Жінка розповіла, що хто мав – одразу заніс, а потім комуністи почали ходити по хатах і відбирати запаси. В її родини відібрали майже всю худобу, залишилася лише одна корова."Де яка щілина, де сховав господар шматок хліба чи жменю зерна – і те вигрібали та й забирали. І нас зробили голодними. У нас не було нічого", - розповідає жінка. За її словами, люди ховали зерно в землю. Проте майже щодня в селі відбувалися рейди, під час яких відбирали те, що не знайшли минулого разу. "Бачать, що живе, не вмирає, то, значить, підемо, перевіримо. І все забирали", - згадує жінка.Мати Євдокії Шевченко, Анна Афанасівна, намагалася врятувати сім'ю від голоду й казала їм: "Діти, ми виживемо". Жінка роздавала дітям по шматочку коржика, якого робила на воді й залишках борошна. А навесні 1933 року почали рости бруньки на деревах. Тоді її мати зривала ті бруньки, сушила на печі й молола з них борошно на жорнах. <img style="height:540px;width:960px;" src="https://static.espreso.tv/uploads/photobank/368000_369000/368295_70863061_906_new_960x380_0.webp" alt="">Євдокія Шевченко. Фото: DWАнна Афанасівна забороняла дітям щось їсти на вулиці. Євдокія згадує, як одного разу її брат Петро наївся кокишу (латук компасний). Тоді він сильно отруївся, рвав і "мав розпухлі ноги, як колоди". Читайте також: 23 листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодоморів"Ми були пухлі. У нас були ноги, як валянки. Але ми вижили. А третина села вимерла, якщо не половина", – розповіла жінка і додала, що їхні сусіди вимирали цілими сім'ями. Померлих, за її словами, вантажили на вози й ховали на кладовищі, без трун. "Завернуть у якусь ганчірку, яму викопали, кинули туди, загребли. І все", – розповіла жінка.Сім'ю Євдокії Шевченко від смерті врятувала корова, яку її батьки тримали в хаті, прив'язаною до ліжка. Коли корову виводили пасти на березі річки - мати прив'язувала її та доньку, щоб та стерегла і нікуди від неї не відходила. Жінка згадує, що ходити по вулиці було страшно, мати не випускала її за ворота. По селу ходили чутки, що люди їдять маленьких дітей.Зокрема, у селі розповідали про молоду дівчину з довгими, гарними косами, яка йшла через їхнє село і зайшла в будинок до однієї сім'ї. Після того її більше не бачили, а коли прийшли перевіряти в хату, то "знайшли тільки косу відрізану", а ту сім'ю, мовляв, потім судили.У свої 100 років Євдокія Шевченко застала російсько-українську війну. Вона тяжко переживає теперішні події та понад усе жінка хоче дожити до перемоги України: "Я цього хочу і я доживу!"<img style="height:540px;width:960px;" src="https://static.espreso.tv/uploads/photobank/368000_369000/368294_70862989_906_new_960x380_0.webp" alt="">Євдокія Шевченко. Фото: DWРосійські загарбники на тимчасово окупованих територіях України закликали "здавати" тих людей, які в суботу, 23 листопада, запалюватимуть свічки памʼяті про жертв Голодомору 1932-1933 років.
Читати повністю
