Мене хотіли назвати Сергій. Але львівська цьоця (перший хук) Орися (другий хук) авторитетно і безапеляційно заявила: - Ніяких Сєрьож у нас не буде! Мені вистачає їх у дворі. Я не знаю, що на це сказала її сестра — цьотка Зоська (третій хук), але колись в дитинстві я почув: Зоська співає. Думаю, чого це Зоська співає? Але то Ротару співала. Так я випадково дізнався, що Зоська - то Софія. Читайте також: Українські діалекти: чи є галицизми "спольщеною святою говіркою" Мене ж у дитинстві мама називала Олько і я злився, бо це звучало як Олька. Але чим вищим ставав, тим ліпше видів, що Олько кажуть усі довкола. В Києві це взагалі стало паролем для втаємничених. Як львівський сирник в церкві на Львівській площі, як пироги з бульбою і сиром. Моя прабабця, яка народилася за Франца Йосифа і померла за Ющенка, називала мене Лесик. А я ніяк не міг пояснити їй, що Лесик, то не Олег. Аж поки недавно відкрив словник львівської ґвари і побачив, що баба Ксенька (четвертий хук, Ксенька — це не Оксана) таки мала слушність: Лесик йде через кому з Олько. Читайте також: Молодь стала пишатися родинними діалектами Моя прапрабабця була Каською. І це єдина людина з "польським іменем" по прямій лінії, яка була полькою. Вуйко Місько який пропав на Сахаліні, — був українцем; Влодко теж був українцем, вуйко Степан завжди був Стефком. Відчепіться вже від нас. Скоро буде так, як ви хочете, так, як і на відголодомореній Україні. Моє покоління — останнє, яке бачило Орись і Зось, Влодків та Міськів та знало різницю між вуйками та стрийками. І ми гриземося за ці імена, бо це наші найтепліші спогади. Тепліші навіть ніж горнятко кави. Джерело Про автора: Олег Манчура, журналіст. Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю